Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"

— Нє, дівки, Ірка правду базарить: якщо та Парася соску з молоком у пакеті носить!..

У-у-ух-х-х! Це вже занадто!!! Курити Софійка не курила й ніколи не збирається, але з молоком — це таки перебір!

Поки дівчата аж кувікали від реготу, Софійка, стиснувши кулаки й злощасного щоденника, рушила до спортзалу. Хай би подивився, хай би поглянув на тих прогульниць! Не знає, що вони там робили, але… По сумках чужих лазили, це точно!

Вчитель розмашисто писав зауваження у щоденник, а Софійка згорала од вагання. Ох, як же хочеться розповісти! Нашохати себто! Чи закласти — хай би самі вибрали, що більше до смаку. А то їй — зауваження, а вони — енками обійдуться, мовляв, на уроці відсутні та й годі?

Ледве переборола той клубок ображених і образливих слів, що клекотів усередині й уже підкочувався до горла. Вди-и-их! Ви-и-идих!.. Раз обіцяла собі не опускатись до чужого паскудства, то так і буде!

Смуга невдач не миналась. Обходивши ближні вулиці, Софійка не знайшла ані натяку на будинок із мальвами.

Сутеніє, але ще бодай до Фадійчука навідається: як там він зі своїми ремонтами?

Видовище колись рідного куточка, як мовиться, тепер було не для слабких нервів. Кругом розрито, розкидано, завалено!.. В одному з рівчаків щось вовтузилось, те «щось» виявилось замурзаним по вуха Сашком.

— Оце несподіванка! — його зуби щасливо забіліли в щирій усмішці.

Софійки на усмішку якось не вистачило, але мужньо пробурмотіла:

— Тобі, може… Помогти?..

— Ще чого бракувало! — бадьоро вистрибнув на поверхню. — Щоб русалонька стала якоюсь мишею-землерийкою? Зажди, вмиюсь, хоч посидимо трохи, розкажеш про свої справи!

Поки Сашко хлюпався біля колонки, дівчинка збирала всі зусилля та вроджену й прищеплену чемність, аби утриматись від коментарів. Бо ж супроти цього розгардіяшу всі музейні конфузи — дитяча забавка!

Вони сіли на колоду в кінці стежечки: лавочка стала на заваді рівчакові, тож її довелось викопати. Над ними стартував до розквіту здоровезний кущ жасмину.

Софійка спершу обережно, а потім — з усіма емоціями й образами — виклала-висипала історію «екскурсії» в галерею з Пустельником. Сашко не зрозумів тривоги музейників:

— Як думаєш, чого вони так трусяться над тими картинами? Зачаровані вони чи що?

— Не знаю… Тільки ясно: там якісь проблеми, якісь таємниці. Правду кажуть, що в кожного — свій скелет у шафі!..

— Скелет?

Сашко здригнувся, чи то лиш здалося? Зрештою, усмішка його чомусь давно пригасла.

— Ну, не справжній же! Навіть не фабричний, як у нашому ботанічному кабінеті! Фразеологізм такий! Або ще кажуть: «У кожного власні таргани в голові».

— Угу. Або: «В кожному болоті свої чорти водяться», — ти бач, Сашко нехотячи ще й український відповідник дібрав! — Знаю, що цей, як його, фразологізм… І не здригнувся я зовсім!

— Ану, друже, признавайся: крім ремонту, тебе мучить ще якийсь клопіт?

Хлопець наче сполохався, але й зрадів:

— Софійко, ти, як завжди, мене бачиш наскрізь! Ти єдина… єдина мене розумієш!

Добре, що в сутінках не видно, як обоє зніяковіли. Коли ця хвиля спала, Софійка повторила:

— Отже, я уважно слухаю…

— Є що розказувати, а нема чого слухати… Справді. Недавно прислала нам листа двоюрідна тітка моєї мами, баба Ксеня чи як її… Пише, що дуже хвора, і просить маму приїхати її доглянути до смерті… Дітей у неї нема… І все б нічого (ну, крім того, що самої баби шкода, звісно), якби не жила так далеко! А то аж у якійсь Матвіївці, я навіть по карті у школі дивився: вісімдесят кілометрів звідси, не менше!

— Стривай-стривай! А ти як без мами? А сестри? Її що, сюди не можна перевезти?

Сашко розвів руками: бачиш, мовляв, які тут умови. Та й куди — в одну кімнатину? Далі ж пояснив:

— Баба хоче померти в рідній хаті. Хата простора, двір і город великі. «Переїжджайте, — пише, — сюди геть і жити, не пошкодуєте».

— Поїдеш?

— Я ні! В мене тут робота і все… Та й Вірці, Надьці й Любці хоч би перший клас тут закінчити! Любка після твоїх занять, здається, на похвального йде, та й Надька не відстає, хоч і бере не так знаннями, як проворністю!

— І що ж тепер?

— Та оце ж пробую видумати! Мені то ще й краще, як вони під час ремонту не будуть під ногами плутатись.

— Може, дівчат, той… до нас? До кінця травня? Я з мамою пораджусь…

— Ні в якому разі! Щоб вони вам