Читати книгу - "Русалочка"

А на кораблі і веселощі, й музика тяглися за північ. Русалочка сміялася і танцювала, а думки про смерть не кидали її.

Принц у цей час цілував свою красуню дружину, а та гралася його чорним волоссям. Рука в руку вони пішли у своє пишне шатро.

Тихо й спокійно стало на кораблі, тільки рульовий стояв коло руля. Русалочка обіперлась білими руками на

борт корабля і дивилась на схід, чекаючи ранкової зорі. Вона знала — перше сонячне проміння уб'є її. Раптом вона побачила своїх сестер, які виринули з моря. Вони були бліді, як і вона, і їхнє довге волосся вже не розвівалося на вітрі, воно було обрізане.

— Ми віддали своє волосся відьмі, щоб вона допомогла нам врятувати тебе від смерті в цю ніч. Вона дала нам ніж, І ось він! Бачиш, який гострий? До сходу сонця ти встромиш його в серце принца, і коли його тепла кров бризне тобі на ноги, вони зростуться в риб'ячий хвіст, і ти знову станеш русалкою, поринеш глибоко в море і житимеш свої триста років, поки не станеш морським шумовинням. Поспішай! Або він, або ти — хтось із вас повинен вмерти до сходу сонця! Наша стара бабуся так горює, що загубила все своє сиве волосся, а наше — зрізане ножем відьми. Забий принца і повертайся назад! Поспішай! Бачиш рожеву смугу на небі? За кілька хвилин зійде сонце і ти помреш!

Вони глибоко-глибоко зітхнули і зникли під водою.

Русалочка трохи відгорнула пурпурову завісу шатра й побачила, що голівка прекрасної молодої лежить на грудях у принца.

Русалка схилилась і поцілувала принца в лоб, подивилась на небо, де ранкова зоря займалась все дужче й дужче, подивилась на гострий ніж і знову кинула погляд на принца. А той і вві сні вимовив ім'я молодої дружини: тільки вона одна була в його думках. Ніж затремтів у руках русалочки, вона кинула його геть у море — море зачервоніло. Там, де він упав, ніби краплини крові виступили на воді. Ще раз поглянула русалочка на принца напівзгаслим зором і кинулася з корабля у море.

Над морем зійшло сонце; його проміння падало ласкаво й тепло на мертвотно-холодне морське шумовиння, та русалочка не відчула смерті. Вона бачила ясне сонце, і над головою її літали сотні чудових прозорих створінь; крізь них вона бачила білі паруси на кораблі, рожеві хмари на небі. Голоси цих створінь були мелодійні і такі ніжні та тихі, що ніяке людське вухо не могло б вловити їх, так само, як ніяке людське око не могло побачити самих створінь.

Русалочка відчула, що й вона стає такою ж, як вони, дужче й дужче відділяється від морського шумовиння.

— Куди ж я йду? — спитала вона, злітаючи в повітря, і її голос пролунав, як і голос цих створінь, так невловимо ніжно, що земна музика не змогла б передати цих звуків.

— До дочок повітря! — відповіли вони.— Ми летимо в жаркі країни, де пекуче чумне повітря душить людей, і навіваємо там прохолоду. Ми розносимо в повітрі пахощі квітів і даємо людям відраду і зцілення. Ти, бідна русалочко, усім своїм серцем прагнула до того ж, що й ми, ти любила й страждала, летімо ж з нами в захмарний світ.

І русалочка .звела прозорі руки до сонця, і на її очах вперше з'явилися сльози.

На кораблі знову лунав гомін, вирувало життя. Вона побачила принца з його гарною дружиною, які скрізь шукали її. Сумно дивились вони на хвилююче морське шумовиння, ніби знали, що вона кинулась у хвилі. Невидимо русалочка поцілувала молоду в чоло, усміхнулась принцу і разом з іншими дочками повітря полинула в рожеву хмарку, що пливла в небі.