Читати книгу - "Язиката Хвеська"

Що Бойко і робив під співчутливими та повними розуміння поглядами Кості та Сєви.

Величезне приміщення, де до проголошення Україною державної незалежності проводилися якісь наукові досліди, було розгороджено на невеличкі закапелки, кожний з яких був розрахований на трьох редакційних працівників. Закапелок Максима Бойка, який він ділив із Костею Бабкіним та Сєвою Присяжним, знаходився як раз біля рецепції, за якою отаборилася Валя Заєць. Зважаючи на те, що це вони втрьох вигадали Білого Чаклуна, з'ясування стосунків із секретаркою стали звичним явищем — зі свого місця вона могла, не піднімаючи сідничок, лаятися з ними.

— Бабкін, коли це скінчиться? — до Валиної люті додавався розпач.

— Ніколи, Заєць, — відповів той, не зводячи очей з Бойка. — Чоловіче похмілля — воно вічне. Коло обіг бодуна в природі: сьогодні в Макса, завтра в мене, післязавтра…

— До чого тут ваш будун? Ваше похмілля, хлопчики — ваші проблеми. Я про вашого Білого Чаклуна.

— А що таке, Заєць? Він, між іншим, не тільки наш із мужиками. Він — спільний. Хіба премію ми не разом пропили?

— Премію не кожен тиждень видають. А це, — вона кивнула на телефонний апарат — триває вже двадцять перший день! Я готова вже заплатити, чесне слово, аби тільки ці хворі перестали дзвонити сюда навіть з віддалених українських селищ!

— Це, Заєць, означає, що газету, в якій ти працюєш, читають люди навіть у віддалених українських селищах. Правда, Сєва?

Сєва, який так само не зводив очей з Бойка, мовчки кивнув. Тим часом Максим, впоравшись, нарешті, з пляшкою темного пива, обережно поставив спорожнену тару в порожню коробку з-під ксероксового паперу, прилаштовану під кошик для сміття. Після чого блаженно видихнув:

— Уф-ф-ф! — а тоді урочисто промовив: — Раз!

З-під свого робочого столу Сєва Присяжний так само урочисто, наче скарби нації, витягнув дві спорожнені пляшки з-під пива:

— А тут — два і три!

— Залік! — до трьох пляшок Бабкін додав ще одну. — Парне число!

— О! — зрадів Бойко. — Непогано тиждень починається!

Секретарка Валя Заєць дивилася на трійцю з презирством. Ця компашка давно завела дивну гру. По понеділках всі вони тягнули пивце після бурхливо проведеного вікенду. Проте чоловіки не домовлялися, скільки пляшок пива кожен з них споживе на ранок. Допивши кожен своє пиво, вони потім хвалилися кількістю спорожнених пляшок і, головне, рахували їх. Якщо кількість виходила в сумі непарною, тиждень, на жаль, обіцяв бути поганим. А коли навпаки, сума складалася парно — цей тиждень пройде успішно.

Фокус у тому, що здебільшого так воно і траплялося. Якщо не для всієї трійці, то для когось із них персонально — так точно.

Перехопивши роздратований погляд Валі Заєць, Бабкін грайливо підморгнув секретарці:

— І тьотя Галя наша буде сьогодні в хорошому настрої. Це вже немало.

Редакційна прибиральниця тьотя Галя, яку боялася навіть тутешня служба охорони, не часто бувала в доброму гуморі. За чутками, прибиральницею вона працювала чи не в четвертому поколінні. Хтось обмовився, ніби її прабабуся прибирала в київській Опері, і, зокрема, в той день, коли там застрелили російського прем'єра Петра Столипіна. Бабуся ж наче від малих нігтів мила кабінети ЦК Комуністичної партії України, влаштувавши туди ж свою доньку, тьоті Галину маму. А та, в свою чергу, користуючись зв'язками, посприяла кар'єрному зростанню своєї доньки Галини: влаштувала її прибиральницею в Комітет Державної Безпеки.

Перед цим тьотя Галя прибиралася в кабінеті ідеологічного працівника ЦК Леоніда Кравчука, де нахапалася інформації, переважно — негативної, про інтелігенцію, її звичаї, сексуальну орієнтацію та погляди. Прибирання кабінетів КДБ і фрагменти розмов, які вона ловила, лише переконало прибиральницю в тому, що інтелігенція — це лайно будь-якої нації. Згодом вона десь почула, що в своїх висновках одинокою не була: колись дуже давно подібна думка прийшла в голову Володимиру Ульянову-Леніну, вождеві світового пролетаріату. Вождь навіть не полінувався записати свою думку, і вона, таким чином, увійшла до повного зібрання його творів.

Хоча ці томи, та ще й перекладені українською мовою, стояли чи не в кожному кабінеті, якій доводилося прибирати прибиральницям кількох поколінь, жодного з них тьотя Галя не прочитала. Між іншим, їх взагалі ніхто не читав: тьотя Галя особисто щотижня витирала з повного зібрання творів сірий кабінетний пил, яким воно, повне зібрання, припадало. Проте сам зовнішній вигляд червоних книжечок справляв солідне враження. Людина, яка стільки написала і чиї висловлювання занесені в такі томиська, вже лише за одне це варта поваги.

Чого тьотя Галя не могла сказати про цю саму інтелігенцію, з якою їй довелося працювати після проголошення Україною державної незалежності. Спочатку вона опинилася в коридорах інституту, який дуже швидко став колишнім і де за роботу чомусь вперто не платили. Потім — у редакції, де за роботу платили, проте ні в що її не ставили. Тут плювали на підлогу, ходили по помитому в брудних черевиках, лишали десь по глухих закапелках використані презервативи, курили всюди попри існуючу заборону курити будь-де, кидали сміття повз смітники, залишали після редакційних п'янок недоїдки, словом — робили все, аби ускладнити тьоті Галі роботу. Не кажучи вже про те, що ця інтелігенція часом лишала після себе в сортирі… Тому колектив «Фокусу-плюс» прибиральниця ненавиділа, і лише порожні пляшки, придатні для здавання, могли служити для декого з інтелігенції своєрідною індульгенцією.

— Тільки не треба знову про те, що ви п'єте пиво на роботі тільки для того, аби задобрити прибиральницю порожніми пляшками! — відмахнулася Валя Заєць, хоча сама потерпала від агресивної тьоті Галі. — Благодійники хрІнові!

— Поясню, Заєць, у сто двадцять перше і не в останнє, — зітхнув Сєва. — Поки прибиральниця тьотя Галя має змогу збирати по редакції порожні пляшки, які можна здати, вона не буде ходити до Рога і просити, аби він підняв їх зарплату…

Прізвище редактора «Фокусу-плюс» було Ріг. Популярний редакційний каламбур звучав так: «Ріг уперся рогом».

— А поки вона не буде просити в Рога підвищення зарплати, — продовжив одну з улюблених тем Бабкін, — в нього буде хороший настрій. Це означає, що він не вимагатиме від нас подвигу, котрий допоможе підняти тираж газети «Фокус-плюс»…

— І поки він не буде вимагати від нас усіх, наголошую на цьому — усіх — подвигу, — закінчив трошки ожилий Бойко, —