Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

— Що ж… коп із тебе непоганий, і з часом ти, можливо, станеш по-справжньому класним копом. І у твоєму інстинкті вбивці в мене немає ані найменших сумнівів. Але твій батько вмів підлаштовуватися, вмів робити так, щоб його і ненавиділи, і обожнювали. А ти — не такий.

Ед стиснув кулаки.

— То яка твоя порада, дядечку Артуре? Порада копа, який покинув службу заради грошей копові, який ніколи цього не зробить?

Де Спейн зморщився.

— Яка моя порада? Підлещуйся до потрібних людей. Лижи дупу Вільяму Г. Паркеру, і моли Бога, щб опинитися в потрібний час в потрібному місці.

— Як ти і мій батько?

— Саме так, Сонячний Джиммі.

Ед подивився на свою форму: звичайний костюм висів на вішаку. Гострі стрілки на брюках, сержантські смужки, одинока нашивка на рукаві.

— Бажаю тобі золотих смужок, Едді, — промовив Де Спейн. — І тасьми на кашкеті. Я би не морочив тобі голову, якби ти не був мені дорогий.

— Знаю.

— Ти ж у нас, чорт забирай, герой війни.

— Завтра Різдво, — змінив тему Ед, — ти думаєш про Томаса.

Де Спейн кивнув.

— Я все думаю про те, що міг би якось його попередити. Адже він навіть не встигнув розстебнути кобуру.

— Вуличний кишеньковий злодій з пістолетом? Звідки йому було знати?

Де Спейн погасив сигару.

— Томас був природжений коп, кого завгодно міг навчити. Мабуть, тому я й сам намагаюся тебе постійно повчати.

— Його вже дванадцять років немає, і я поховаю його як поліцейського.

— Вважай, я забув, що ти це сказав.

— Ні, не забувай. Згадай про це, коли я почну працювати у Відділі детективів. І коли батько підійматиме тости за Томаса й мати, навіть не думай каятися. Він потім кілька днів отямитися не може.

Де Спейн схопився на рівні ноги; у дверях з’явився Престон Екслі із пляшкою та склянками.

— З Різдвом, тату, — сказав Ед. — І мої вітання.

Престон розливав по склянках віскі.

— Дякую. Отже, «Екслі Констракшн» чудово впоралася зі зведенням королівства мультяшних гризунів, а особисто я — обжерся сиром до кінця життя. Тост, джентльмени. За упокій душі мого сина Томаса і моєї дружини Марґарет і за нас трьох.

Чоловіки випили; де Спейн знову наповнив склянки. Тоді Ед промовив улюблений батьків тост:

— За розкриття злочинів, що потребують правосуддя!

Налили втретє.

— Батько, я і не знав, що ти знайомий із Реймондом Дітерлінґом, — сказав Ед.

Престон посміхнувся.

— Ми вже багато років знайомі по бізнесу. На прохання Реймонда ми з Артом тримали контракт у таємниці — він хотів оголосити про нього у своїй дитячій телепередачі особисто.

— Ви познайомилися під час розслідування справи Атертона?

— Ні, і, звичайно, тоді мене ще в будівельному бізнесі не було. Артуре, запропонуй тост?

Де Спейн розливав по склянках залишок віскі.

— За блискучу кар’єру нашого майбутнього лейтенанта у Відділі детективів!

Усі засміялися.

— До речі, Едмунде, — сказав Престон, — тут Джоан Морроу цікавилася, чи є у тебе хтось. Здається, вона до тебе небайдужа.

— Думаєш, зі світської левиці вийде хороша дружина для копа?

— Навряд чи, але для копа-начальника — цілком.

— Наприклад, для шефа Відділу детективів?

— Швидше для командира патрульної служби.

— Тату, ти мріяв, що патрульну службу очолю я, а Відділ детективів — Томас. Але Томас загинув. Не відбирай в мене цієї можливості! Не змушуй мене жити своїми старими мріями.

Престон уважно поглянув на сина.

— Я зрозумів, добре, що ти мені сказав це прямо. Це правда, колись я про це мріяв. Але не в цьому справа, ти не відчуваєш людської слабкості, а без цього хорошим детективом не стати.

Брат Ед мав математичний склад розуму й упадав за гарненькими дівчатами.

— А Томас відчував?