Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

- Мені час, - раптом згадав Сергій і додав мені. - Світлано, одна нікуди не ходи і не хвилюйся, у всьому розберемося.

- Може, повечеряєш із нами? - піднялася за ним, здивована такою різкою зміною настрою.

- Ні дякую! – відмовився той. – Мене внизу хлопці чекають і так затримався.

Він стрімко вирушив на вихід, коротко попрощавшись з усіма. Я не встигла навіть рота розкрити, як наречений мій зник за дверима. Навіть не поцілував на прощання.

Щойно Сергій нас покинув, «принц» спокійно опустився на стілець поруч зі мною і заплющив очі. Мені на мить здалося, що йому стало погано. Але своїми словами він відбив всяке бажання цьому товаришеві співчувати.

- Треба терміново йти! – заявив Ванькін друг, звертаючись до нас обох. - У цьому світі моя магія зовсім слабка, буде важче вас захистити. Насилу вдалося навіяти йому думку, щоб він забрався звідси.

Я закотила очі до стелі, вони знову за своє.

- Давайте вечеряти, - промовила стомлено, і звернула увагу брата на сковороду на плиті. - До речі, у тебе м'ясо пригоріло.

Ванька відразу схаменувся і кинувся рятувати страву.

Я лише спостерігала, як він незручно все робить. Не допомагатиму зі шкідливості. Взагалі братик рідко готує, а тут, видно, перед другом вирішив показати себе.

Поки Іван накривав стіл, «принц» обвів царським поглядом нашу кухню і холодно:

- Моя жінка не повинна жити в таких злиднях.

Я на це пирхнула, змірявши його зневажливим поглядом. «То ж мені, принц знайшовся. Ти ще не бачив злиднів. У нас тут порівняно з деякими, то взагалі хороми».

Більше ми не промовили жодного слова, поки не сіли вечеряти. Братик звідкись вивудив пляшку вина і поставив із радісною міною на стіл.

- За знайомство? – спитав усміхаючись.

Ми мовчки погодилися, хоча я зараз би з великим задоволенням потягнула чогось міцнішого, але через брак, зійде і це. Вечір виявився надто важким для моєї психіки та нервів, трохи розслабитися не завадить.

Ванька поставив на стіл три келихи та відкрив пляшку. Як тільки він зібрався наливати, я один келих прибрала.

- Ти чого? – обурився одразу брательник.

- Малий ще! - нахабно заявила я, хоч трохи відіграюсь на ньому за все пережите.

Цей гадюка мені ще повинен розповісти, що таке зі мною трапилося, що я нічого не пам'ятаю. Відчуваю, він це точно знає.

- Сама ти! - надув губи Іван.

- Ваня, - заговорила повчально. - За законодавством пити ти можеш тільки після того, як тобі виповниться 21 рік і не раніше.

І розпливлася в задоволеній усмішці, дивлячись як він скривджено пихкає, мов паровоз.

Несподівано мені на допомогу прийшов його друг.

- Законів свого світу треба дотримуватися, - видав він і, забравши пляшку з рук братика, наповнив наші келихи.

Вечеря пройшла у мирній та задумливій атмосфері. Після нервових баталій вечора кожен їв мовчки, роздумуючи про своє.

Щойно винуватця всіх тривог зникла у своїй кімнаті, побажавши всім добраніч, на скромній кухні найзвичайнішого панельного будинку, за квадратним маленьким столом, принц з чужого світу і хлопчик з провінційного містечка, провели термінове засідання військової ради.

Його Ввисокість з властивим йому холоднокровністю дивився на цей дивний світ, дивуючись незрозумілості і дикості життя місцевого населення. Величезної висоти будівлі і маленькі халупи в них, ніби люди прагнули наслідувати мурах або бджіл, вибудовуючи величезні вежі, але при цьому живучи у злиднях. Їхня гординя така велика, що вони прагнуть досягти неба, нехтуючи земним комфортом?

А що за дивний одяг? Цілком неможливо зрозуміти, хто перед тобою чоловік чи жінка. І ще фривольність поведінки та поглядів. Говорять один з одним і торкаються без поваги, навіть голови не схиляють при вітанні.

Кілька разів його високість поривалася витягнути меч, щоб осадити зухвалого нахабу, що проводив його нешанобливим поглядом. Якби не його супутник, який виріс у цьому світі, принц залишав би за собою кривавий слід, добираючись до своєї жінки.