Читати книгу - "Сніговий дракон, Крістіна Логоша"

Розділ 2

— Пані, ви з яких країв у нашу глухину завітали?! — гукнув мене незнайомий голос.

Йоррі одразу ж зачинили двері, наче побачила привид. Я обернулася. За мною стояв чоловік із густою короткою білою бородою та посрібленим волоссям. Щільна важка тілогрійка обтягувала огрядну постать.

- Анфіса - Сніжинка Лорда Стефана Фроста. Прибула з Алвелли, - представилася я.

- Алвелло, кажеш? Це там знаходиться Академія Чаклунського Чарівництва?.. Чим можу допомогти благородній Сніжинці? Лукас Йогансон, городничий цього безіменного селища. Ми завжди раді гостям із вершини гори!

Він зняв кепку і манерно вклонився. Нарешті я зустріла дорослу людину, яка допоможе мені хоч трохи розібратися в тому, що відбувається!

— Я ніколи не була вашими краями, хотіла б краще дізнатися про місцеві звичаї, традиції та легенди.

— Із задоволенням зроблю для вас екскурсію. Я саме шукав, до кого пристати зі своїми байками.

Лукас провів мене прикрашеним вуличками повз будівлю адміністрації, лікарняного пункту, одноповерхової школи та лавки — більше дивитись не було на що. Прогулянка пройшла б нудно, але розповіді Лукаса її скрасили. Озвучивши історію поселення, він доповнив її анекдотами та курйозними випадками з життя місцевих жителів.

Я дізналася, що селище з'явилося із відкриттям шахти. Містечко виросло настільки маленьким, що йому навіть не стали давати назву. Місцеві мешкали за рахунок видобутку вугілля. Щомісяця прилітав дирижабль, привозив продукти і забирав видобуту породу.

Закінчилась екскурсія на головній площі поряд із великою пухнастою ялиною. До свята її нарядили кулями і червоно-золотими бантами. А під нею, як і у всьому місті, стояли прикрашені мішки з вугіллям. Я згадала слова дівчинки.

— Йоррі сказала, що вугілля — це оберіг від чудовиська.

— Йоррі та ще фантазерка. Вугілля в мішках – це традиція, данина поваги до нашого головного ремесла. Без вугілля ми не вижили б у цих суворих краях.

— Значить, сніговий дракон не робить набіги на селище?

Лукас насупив брови.

— Терр може вкрасти пару овець, але до містечка не спускається. Крилатий диявол промишляє в горах і більше докучає тим, хто живе в замку. Я радий, що у Стефана з'явилися захисниці, які позбавлять нас крилатого мерзотника.

Лукас запросив мене на святкування Нового року, на честь якого традиційно влаштовують ярмарок та концерт.

Городничий нічого не знав про озеро та яблуня. Мої запитання викликали в нього щире здивування. Він неохоче розповідав про Лорда та дракона, відмовлявся формулюванням: «Справи Лорда нас не цікавлять. Магія та промисловість – різні речі».

Візит до селища допоміг відволіктися від гнітючих думок. Лукас покликав мене повечеряти у своєму будинку, заявив, що його дружина готує найкращу качку в яблуках: місцеві домогосподарки щоразу чатують під вікнами їхньої кухні в надії вивідати таємні інгредієнти соусу. Але поки що жодній з них не вдалося повторити страву його дружини. Я тактовно відмовилася — у тутешніх місцях темніло рано, а мені не хотілося повертатися до замку вночі. Ми тепло попрощалися.

Кінь, що відпочив, нетерпляче рвався додому, і як би я не притримувала його біг, незабаром переді мною замиготіли верхівки замерзлих веж і холодна, як і їхній господар, гора.

Стежки у дворі розчистили, а в кучугурах стояли сніговики. Ми заради розваги ліпили такі в Академії. Мабуть, Тома та Ася без мене не нудьгували.

Я завела коня у стайню і дала їй вівса.

Тихенько увійшла до будинку. Скинула з плечей каптан, який відразу застиг у повітрі, ніби одягнений на невидимку. Зробила крок — з ніг злетіли чоботи, замість них стопи потрапили в домашні капці, які я начарувала клацанням пальців. Підкоряючись наказу, пальто полетіло до кімнати, а за ним промарширувало вуличне взуття. Нарешті після ранкового чаклунства магія повернулася до мене!

Я знайшла трійцю в одній із гостьових кімнат. Стефан сидів у кріслі і при світлі канделябра читав книгу. На сусідній софі розташувалися Тома та Ася з п'яльцями та вишивкою. Я навіть позаздрила їхній ідилії, тільки мені в ній не було місця.

- Повернулася. Як прогулянка? — спитав Стефан.

— Пізнавально, — я сіла поряд із дівчатами.

Стефан відклав книгу на кавовий столик і пильно подивився на мене.

- Анфісо, всі трохи погарячкували з ранку. Ми ж тут заради спільної справи і сварки неприпустимі. Я пропоную забути про непорозуміння і почати з чистого аркуша… — його слова стали для мене несподіванкою. — Прийми цей подарунок на знак нашого примирення.

Стефан виставив уперед розкриту долоню, і в ній матеріалізувалася темно-синя оксамитова коробка. Тома і Ася, які й без того з цікавістю стежили за нашою бесідою, підвелися, намагаючись розглянути подарунок.

Я взяла коробку. Ася та Тома пожирали її очима. З-під відкритої кришки по очах ударило яскраве світло — всередині виявилося сяюче кольє з прозорого каміння, схожого на ідеально рівні бурульки, нанизані на тонку перлинну нитку.

- Як гарно, - ахнула Ася і потяглася до прикраси, але я зачинила кришку, не давши їй до неї доторкнутися.