Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Моє шанування, Йосиповичу! Ти чого, як сомнамбула? Ідеш, очей не підводиш, щось бурмочеш. Сусідів впритул не помічаєш? Теж місяць по мізках вдарив?
Фіга собі! Навіть не помітив, як у під'їзд зайшов.
На підвіконні між другим і третім поверхами сидить Петрович — мій партнер із шахів та ще один сусід знизу. Він хоч як і я живе сам, але смалити завжди на сходову клітку виходить. Каже, звичка. Все життя так бігав. Особливо на роботі. Ось і не отримує задоволення вдома. Навіть на балконі не те. Мають бути в полі зору сходи, а на підвіконні — неодмінна бляшанка з-під кави.
— Вітаю… Та ось… обрахували, здається… — видав першу-ліпшу версію, що підвернулася і була більш-менш правдоподібною. Ще й торбину з продуктами продемонстрував.
— Мабуть, Вірка була на касі? — киває сусід. — Це вона не навмисне. Досвіду немає. І багато недодала?
— Ні… — хитаю головою. — Просто цифри не сходяться. От і замислився.
— Хороший ти мужик, Йосиповичу, тільки зануда. За нинішніх цін та інфляції, сотня туди-сюди, вже не становить різниці. Це ж не радянські часи, коли навіть копійка мала вартість. Можна було дві пачки сірників взяти... або бублик.
— Угу… а ще тоді трава була зеленіша, небо блакитніше і дівки давали.
«Чорт! От причепилося. Ти про щось інше можеш думати?»
— Дівчата… — пирхнув Петрович. — Нам з тобою, друже мій сивочолий, про вічне вже час думати, а не про дівок.
— Про себе говори, пень трухлявий! — гаркаю несподівано сердито. — А мене сьогодні, між іншим, на побачення покликали. Ось так!
«Та що таке? Знову зайве ляпнув. Як хлопчисько. Кому потрібне оте вихваляння?»
— Іди ти…
— І піду.
— Тільки не розсипся дорогою, — ірже сусід.
— А в мордяку?
— Все-все… — жартівливо піднімає руки догори Петрович. — Зрозумів. Не правий. Це все заздрість чорна.
— Отож бо…
Переможно задираю підборіддя і тупаю вгору, сподіваючись, що коліна просто зараз не відмовлять і не доведеться зупинятися для відпочинку.
— Гей, Казанова! — гмикає за спиною сусід. — Ти там теє… щодо подружки у своєї пасії поцікався. Я б теж давниною потрусив.
Трясця. Ну, сам винен. Ніхто за язик не тягнув. Стримуюсь від їдкого коментаря, що до обережності, аби «давнина» не відвалилася, і мовчки повзу далі.
— Агов, Йосиповичу! У шахи грати прийдеш сьогодні?
Маючи легітимну причину, із задоволенням зупиняюся і роблю перепочинок. Типу, щоб відповісти.
— Ні, сьогодні не чекай.
— Образився, чи що?
— На убогого не ображаються. Вибач, правда зайнятий. А ось завтра... завтра у мене вихідний за планом, можемо хоч з самого обіду засісти. Партійок на п'ять.
— Домовилися! — радісно кричить Петрович. — Ти якими будеш? Світлими чи темними?
Якийсь час прислухаюся до себе.
— Темного візьми. Два літри.
— Не забагато?
— У сам раз…
— Ну, як скажеш… Тоді до завтра.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні червоного місяця, Кулик Степан», після закриття браузера.