Читати книгу - "Аптекар"

Цілком упевнена, що її ніхто не бачить, вона напнула перуку й нарешті, дуже обережно, начепила сережки.

Вона, звісно, могла б стежити за Карстеном у хлопчачому вбранні, але навіщо видавати всі секрети? Навіщо давати йому привід прив’язувати її до спостереження? Якби він навіть помітив хлопчика, то все пропало б. Їй, можливо, ще знадобиться перевдягатися у хлопчика, тож вона просто змарнувала б образ. Вона могла б виграти трохи часу, одягнувши костюм із готелю, але, якби вона не змінила зовнішність, її вигляд, закарбований на записах камер спостереження у готелі, легко було зв’язати із зображеннями з приватних чи державних камер, які знімають її й зараз. Не жалкуючи часу на перевдягання, вона розривала стільки зв’язків, скільки могла; якщо хтось шукав хлопчика, чи ділову жінку, чи звичайного паркового відвідувача, у якого вона вбралася зараз, йому довелося б іти плутаними слідами.

У жіночому вбранні було прохолодніше. Вона підставилась під легкий вітерець, щоб висохнув піт, що виступив під нейлоновим светром, а потім вийшла на вулицю.

Вона підійшла до нього ззаду, пройшовши тією ж стежиною, що й він кілька хвилин тому. Принесли його замовлення — курку з пармезаном — і він, як видавалось, цілком поринув у смакування нею. Та вона була переконана, що Карстен краще за неї знається на тому, як видаватись тим, ким не є.

Вона впала на стілець навпроти нього без усіляких фанфар. Коли він підвів очі, його рот був повний сендвіча.

Вона знала, що він чудовий актор. Тож вирішила, що він приховає справжні емоції, демонструючи ті, які забажає, перш ніж вона помітить емоції справжні. Він не здавався здивованим, тому вона вирішила, що заскочила його цілком зненацька. Якби він справді на неї чекав, то зіграв би так, ніби приголомшений її появою. Але цей непорушний погляд через стіл, трохи примружені очі, методичне жування свідчили про те, що так він опановує свій подив. У цьому вона певна майже на 80 відсотків.

Вона нічого не сказала. Лише перестріла його погляд, що не видавав жодних емоцій, поки він дожовував шмат сендвіча.

— Мабуть, було б надто просто зустрітися, як домовлено, — мовив він.

— Для твого снайпера, дійсно, надто просто, — ласкавим голосом вона промовила так само голосно, як і він.

Якби хтось підслуховував, подумав би, що це жарт. Але за двома іншими столиками голосно розмовляли й сміялись; а перехожі, що проминали їх на тротуарі, слухали музику в навушниках. Усім було байдуже до її слів, окрім Карстена.

— Я ніколи такого не робив, Джуліано. Маєш про це знати.

Тепер була її черга вдавати, що вона не здивована. Уже так давно ніхто не звертався до неї на її справжнє ім’я, що воно пролунало, як чуже. Спочатку навіть здригнувшись, за мить вона відчула хвилю радості. Добре, що її ім’я видається їй чужим. Отже, вона вчиняє правильно.

Його погляд перескочив на занадто очевидну перуку — власне, вона була дуже подібною до її власного волосся, але зараз він підозрюватиме, що під нею приховано щось геть інше. Потім він змусив себе знову поглянути їй у вічі. Ще трохи почекав на відповідь, та коли вона не відповіла, продовжив, дуже ретельно добираючи слова.

— Ем, сторони, котрі вирішили, що ти маєш… піти на пенсію… упали в немилість. Від самого початку це рішення не було популярним, тож зараз усі ми, хто не погоджувався, уже не є підлеглими тих сторін.

Можливо, і правда. Але найімовірніше — ні.

Він відповів на скепсис у її погляді.

— Чи були в тебе… неприємні прикрості протягом останніх дев’яти місяців?

— Я гадала, що краще за тебе спроможна грати у хованки.

— Усе скінчилося, Джулі. Право перемогло міць.

— Я люблю хепіенди, — пролунав у відповідь різкий сарказм.

Він змигнув — сарказм йому дошкулив. Або він тільки те удав.

— Не настільки добре, — мовив він повільно. — Якби був хепіенд, я з тобою не зв’язувався б. Тобі слід було б дати спокій на решту життя. І жила б ти так довго, як тільки б змогла.

Вона кивнула, роблячи вигляд, що повірила його речам. Колись давно вона вірила, що Карстен саме той, ким здається. Він тривалий час був втіленням добрих хлопців. А зараз якось по-дивному чудно було, наче граючись, намагатися розшифровувати, що означає кожне слово насправді.

От тільки тоненький голосок усередині питав: «А якщо немає жодної гри? Якщо все правда… якщо я справді вільна?»

— Ти була найкращою, Джуліано.

— Найкращим був доктор Барнабі.

— Я знаю, що тобі не подобається таке чути, але в нього ніколи не було таланту, як у тебе.

— Дякую.

Він підвів брови.

— Не за комплімент, — мовила вона. — За те, що не намагаєшся переконати мене, що його смерть була випадковою, — вона сказала це так само легко.

— То було хибне рішення, спричинене параноєю та зрадою. Напарник, який продає свого напарника, завжди вважає, що той так само змовляється проти нього. Зрадники не вірять в існування чесних людей.

Вираз її обличчя, поки він говорив, був немов скам’янілий.

За всі три роки втечі вона ніколи не вибовкала жодної таємниці, до якої була причетна. Жодного разу вона не давала приводу своїм переслідувачам вважати її зрадницею. Навіть коли вони намагались убити її, вона лишалася вірною. І відділу до цього байдуже, цілком байдуже.

Для них і справді мало що важило. На мить вона забулася, згадавши про те, як колись наблизилася до того, що шукала, до чого дісталася б уже в найважливішій сфері досліджень і творення, коли б її не перервали. Той проект також, вочевидь, для них був неістотним.

— Але їм зараз доводиться червоніти за себе, — вів далі Карстен. — Бо ми так і не знайшли нікого настільки ж вправного, як ти. Трясця, ми так ніколи й не знайшли нікого, хоча б наполовину такого, як Барнабі. Дивовижно, як люди забувають, що щирий талант є лімітованою серією.

Він замовк, вочевидь, сподіваючись, що вона заговорить, сподіваючись, що щось спитає, видасть хоча б яку зацікавленість. Та вона лише ґречно дивилася, не зводячи з нього очей, як дивляться на іноземця, пробиваючи його товар на касі.

Зітхнувши, він нахилився, несподівано замислившись:

— У нас біда. Нам потрібні відповіді, які лише ти спроможна дати. У нас немає нікого, здатного на цю роботу. І ми не можемо напартачити цього разу.

— Ви, не ми, — сказала вона просто.

— Я знаю тебе дуже добре, Джуліано. Тобі небайдужі невинні люди.

— Були небайдужі. Можна сказати, що ту частину мене було вбито.

Карстен знову змигнув.