Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Олена

Нарешті, за всі два тижні в мене вранці не боліла щиколотка, чому я, безумовно, тішуся. У квартирі була повна тиша, оскільки подруги з'їхали. Янка - до нового хлопця, а Еля - до Роми. Через те, що тільки завтра я виходжу на роботу, сьогодні мені нічим зайнятися, тому треба було відвідати батьків.

Дорога видалася важкою, ніколи не любила громадський транспорт. Намагаючись не наступати сильно на ногу, я ледве йшла, шкутильгаючи й проклинаючи того хлопця, лаючись про себе на чому світ стоїть, так, щоб він точно відчув мою злість до нього. Але все-таки дійшла до будинку і в ліфті перевела дух.

Накупивши заздалегідь цілий пакет смаколиків, я вже шкодувала, що вирішила так провести вихідний: з хворою ногою і величезним пакетом.

Рідні зустріли мене з радістю, тато забрав пакунки, а мама вже сварила мене. Проте нога перестала нити, а товариство рідних людей моментально зігріло мою душу.

Провівши кілька годин з мамою і татом, і вдосталь наговорившись, я також попрацювала партизаном, бо тато розпитував про людину, яка посміла збити його донечку. Мені було приємно, що він хвилюється, але я не розповіла про аварію майже нічого. Лише щось про травмпункт і дорогу додому. Ані бажання, ані якоїсь потреби згадувати цю людину, а вже тим паче розповідати про неї, у мене не було. Що дуже добре.

Оскільки мене не було два тижні, після я працювала без вихідних цілодобово. На сьому ніч я була схожа на зомбі, носила підноси, як робот, і майже спала над келихами та склянками.

Зрештою господиня зглянулася і дала мені три вихідних, двадцять годин яких я безпробудно проспала.

Розбудила мене трель телефону, і я, позіхнувши, відповіла, тільки-но глянувши на дисплей телефону:

- Яно, ти труп, якщо тільки вже не померла.

- Та ну тебе, подруго. Я запросити тебе хочу відпочити душею і тілом. Сашко з другом буде. Цікаво? - весело відгукнулася подруга на тому кінці дроту.

- Хіба що за годину, - зітхнула я, потягуючись.

- Добре, за годину виходь, ми заїдемо, - швидко протараторила дівчина, а я натиснула на червону кнопку і ще раз потягнулася, сівши в ліжку.

Прохолодний душ підбадьорив мене, а легкий перекус зробив мій настрій кращим. Їжа мені завжди приносить задоволення і підіймає настрій. Затримки з вибором одягу не було, вибравши чорну приталену сукню і зручні туфлі, я зробила легкий макіяж і зав'язала волосся у високий хвіст. Відпочивати душею і тілом я готова. Робочий тиждень, а перед ним і два тижні лікарняного виснажили мене.

О пів на дев'яту я спустилася на вулицю, підійшла до того місця, де стояла чорна іномарка, поруч жваво розмовляли дівчина і двоє хлопців.

Я з посмішкою наблизилася до них і познайомилася з Сашковим другом, Мишком: дещо сором'язливий молодий чоловік, високий і з гарною статурою. Хоч не ботанік, і то добре. Маю досвід спілкування з подібними невпевненими хлопчиками, які не знають, що робити і як висловити свої почуття та емоції правильно. А потім скільки від них проблем, коли ти хочеш розлучитися... Я пройшла все. Від показових виступів в обіймах з іншими дівчатами, до «я без тебе не зможу жити».

Дорогою ми з Михайлом розговорилися, і мені він здався цікавим співрозмовником, хоча відкрито спілкуватися відразу я не звикла.

- Взагалі я не тисну на тебе. Сьогодні тільки перший день нашого знайомства, і я лише хочу пізнати тебе краще. Але ти мені сподобалася, - немов виправдовуючись, сповістив мене хлопець, подаючи мені руку і допомагаючи вийти з машини. Невеликі підбори я все-таки взула, куди ж без них?

- Краще будь поруч. Єдиний мінус клубів - чіпляння п'янючих чоловіків, а ти, начебто, не хворий і не п'яний, - засміялася я, відчувши його руку на своїй талії. - Поки що.

- Михайле, - серйозно промовила моя подруга, - залишаю її на тебе, і дивись мені, не дай Боже, вона потрапить у якусь історію, хлопче! Приб'ю.

Я посміхнулася разом із хлопцем, усі зрозуміли, що конкретно вона мала на увазі, проте спати ж я з ним не спатиму в перший день, справді.

- Усе буде на найвищому рівні, люба. Відпочивай, - підморгнув Мишко, і ми зайшли в галасливий клуб.

Що ж, я відразу розчинилася в натовпі. А, ні, це вони розчинилися в натовпі, а я, як дурепа, стояла посередині танцмайданчика. Недовго правда. Михайло ще на вході відпустив мене, пропускаючи першою, і тому він швидко зник з поля зору.

До мене донеслася думка, що біля бару буде затишніше і безпечніше, і я протиснулася через весь танцмайданчик до довгої стійки. Після ковтка смачного коктейлю з незрозумілою назвою, я озирнулася. Приміщення було великим, містким, із зоною на другому поверсі та танцмайданчиком на першому. Над залом висить невелика диско-куля, від якої різнокольорові промені відбиваються вниз. Під стелями, десь дзеркальними, десь ні, висять довгі фіолетові лампи, роблячи атмосферу кращою і такою, що якось по-особливому виділяється, порівняно з реальним світом. На однаковій відстані від підлоги та стелі прикріплені дві великі кулі, з одного і з іншого боків танцмайданчика, де в такт музиці рухаються гімнастки.

Чомусь на душі стало тепло і добре, проте п'яною я не стала. У натовпі розгледіти когось я й не намагалася, бо марно шукати голку в копиці сіна. Найімовірніше, вони просто танцюють і відпочивають, а мені й тут добре. Тому другий коктейль я пила не поспішаючи. Не стану сильно напружувати й без того змучену ногу.

- Віскі, - замовив чоловік, що підійшов, і мигцем глянув на мене темними холодними очима, і вже б відвернувся і почав чекати на свій напій. Але раптом ми обидва згадали одне одного, можу заприсягтися, синхронно, і так само швидко й одночасно здивувалися. Його очі одразу якось потеплішали, але я все списала на своєрідну темряву клубу і власний, не зовсім тверезий, стан. Чого б цьому дивному чоловікові до мене ставитися якось по-особливому? У нього проблем не додалося після аварії, добра Оленка нічого не написала в поліції. А могла б!