Читати книгу - "Сповідь афериста Фелікса Круля"

подорож, піднявся разом зі мною ліфтом на перший поверх, аби показати мені мої апартаменти, що складалися з вітальні, спальні й ванної кімнати, викладеної білими кахлями. Вигляд цих покоїв, що виходили вікнами на Авеніду, привів мене в захоплення, проте я вважав за необхідне приховати його. Задоволення чи пак захоплення, яке викликала в мені їхня панська краса, я звів до жесту поблажливого схвалення, з яким і відпустив мого провідника. Але залишившись сам і очікуючи, поки принесуть багаж, я став роззиратися навколо з суто дитячою радістю, яку мені, власне, не слід було б виявляти навіть наодинці з собою.

Найбільше мене захоплювало оздоблення стін у вітальні: високі ліпні позолочені поля, які завжди подобалися мені незрівнянно більше міщанських шпалер, а особливо в поєднанні з дуже високими білими дверима в нішах із золоченим обрамленням, що надавали кімнаті справді княжого вигляду, так ніби я був у замку. Вітальня була дуже простора й розділена аркою на більше й менше приміщення; в останньому при бажанні можна було затишно накрити стіл на невелику кількість гостей. Там, так само як і в більшій її половині, висіла блискуча кришталева люстра, досить низько спущена зі стелі, — на такі люстри я любив дивитися ще з дитинства. М'які килими з широкою облямівкою — один з яких просто велетенський — встеляли підлоги; між кили мами проглядав до блиску начищений паркет. Над розкішними дверима стіни прикрашали приємні для очей картини, а біля витонченого комода, на якому стояли китайські вази і маятниковий годинник, стіна була затягнута чудової роботи ґобеленом, на якому було зображене викрадення якоїсь леґендарної панни. Прекрасні, елеґантні французькі фотелі оточували овальний столик з мереживною серветкою під склом, на якому стояв невеликий кошик з вишуканими фруктами, а поряд відповідні прибори на той випадок, якщо мешканець цих апартаментів побажає чогось свіженького, окрім того — тарілочка з бісквітами і гранчаста полоскальниця. Фрукти — то був, очевидно, знак уваги з боку директора готелю, оскільки між двома помаранчами стирчала його візитівка. Невелика шафкa-вітрина, за склом якої стояли чарівні порцелянові фіґурки — кавалери в ґалантних позах і дами в кринолінах, в однієї з них ззаду порвалася сукня, оголивши привабливу округлість, і пані, обернувшись, страшенно спантеличено споглядала свою наготу; торшери з шовковими абажурами; бронзові канделябри у вигляді витончених фіґурок на високих постаментах; вишукана отоманка з безліччю подушок і оксамитовим покривалом довершували умеблювання, що радувало мій жадібний погляд не менше, ніж розкішна спальня, витримана в сіро-синіх тонах, де стояло ліжко під балдахіном, а поряд з ним, ніби запрошуючи до короткого перепочинку, — широкий фотель з бильцями із м’якою оббивкою, там був також килим на всю підлогу, що приглушував кроки, смугасті шпалери матово-синього кольору, що заспокійливо діє на нерви, високе трюмо, люстра з молочного скла під стелею та біла шафа з широкими дверцятами, ручки якої блищали в напівтемряві…

Занесли мій багаж. Тоді ще я не мав камердинера, як то було згодом, коли я періодично їх наймав. Я поклав у шафу дещо з необхідних речей, повісив два або три костюми, прийняв ванну і, як завжди, з особливою ретельністю зайнявся своїм туалетом. Я проробляв це не менш доскіпливо, ніж гримуються актори, проте через мій моложавий вигляд, що зберігався досить довго, до косметики я не вдавався навіть у зрілому віці. Переодягшись в чисту білизну і костюм з легкої світлої фланелі, що пасував до тутешнього клімату, я спустився в ресторан і, відчуваючи добрячий голод після недоїденої вечері, коли я заслухався Кукука, та проґавленого сніданку, який проспав, я з насолодою віддав належне ніжному раґу, що його подали в мисочці-мушлі, біфштексові та чудовому шоколадному суфле. Незважаючи на старанність, з яким я все це поїдав, думки мої все ще поверталися до вчорашньої розмови, яка своєю масштабністю зачарувала мене й глибоко запала в душу. Спогад про цю розмову був для мене високою радістю, яка поєднувалась із зачаруванням моїм новим, вишуканим життям. Ще більше, ніж смачний сніданок, мене цікавило питання — чи слід сьогодні ж таки розшукати Кукука, можливо, навіть з’явитися до нього з візитом, і не тільки для того, аби домовитися про відвідання музею, але насамперед, щоб запізнатися із Зузу.

Все-таки я вирішив, що це було б аж надто відвертим вторгненням, тож я пересилив себе й відклав відвідування родини Кукук на завтра. До того ж я ще почувався не зовсім виспаним і подумав, що насьогодні мені краще обмежитись оглядом міста, тож після кави я вирушив на прогулянку. На площі перед готелем я взяв візника і звелів йому відвезти мене на Праса ду кумерсіу, де знаходився мій банк, що також звався «Банко ду кумерсіу»; там я мав намір узяти за своїм циркулярно-кредитним листом певну суму грошей, щоб оплатити рахунки готелю та на інші поточні витрати. Праса ду кумерсіу — величава і скорше тиха площа, яка однією своєю стороною виходить на гавань — глибоку бухту в гирлі річки Тежу, а з інших трьох сторін забудована аркадами й склепінчастими переходами, де розташовуються установи, митниці, головний поштамт, різні міністерства, а також операційні зали банку, в якому я був акредитований. У цьому банку мені довелося мати справу з чорнобородим респектабельним і дуже ввічливим паном. Він шанобливо прийняв мої документи, негайно зайнявся ними, швидко занотував щось у свої книги і з чемним поклоном вручив мені перо для підпису на бланку одержувача. І, правду кажучи, мені не було потреби коситися на підпис Лулу, що стояв під одним з документів, аби точнісінько відтворити його, з любов'ю і задоволенням накресливши своє гарне нове ім'я літерами, нахиленими на лівий бік і окресленими красивим овалом розчерку.

- Оригінальний підпис, — не втримавшись, зауважив чиновник.

Я посміхнувся і знизав плечима.

- У певному сенсі дістався мені в спадок, — у моєму тоні прозвучало ніби вибачення. — Так підписується вже не одне покоління де Веноста.

Він шанобливо схилив голову, а я вийшов з банку, з гаманцем, щільно напханим грошима.

Звідти я подався на поштамт і відправив додому, в замок Монрефюж, депешу такого змісту: «Шлю тисячу привітів і повідомляю про своє благополучне прибуття сюди, в «Савой палас». Повен вражень, про які сподіваюся дуже скоро розповісти в листі. Можу вже повідомити про певну зміну в моїх думках, які не завжди йшли в правильному напрямку. Ваш вдячний Лулу». Віддавши данину синівській шанобливості, я пройшов під аркою чи пак тріумфальними воротами, спорудженим на Ринковій площі, навпроти виходу до гавані, й опинився