Читати книгу - "Нескінченна історія"

Перше лице було веселе, друге - сердите, третє - сумне, а четверте - напівсонне. І хоча кожне з облич було застигле і незмінне, як маска, однак довгошиїй прибулець міг пове­ртатися до співрозмовника саме ти обличчям, яке в цю мить найбільше відповідало йог настрою. То був Троль Чо­тири Чверті, або ж, інакше Темпераментник.

Другий піший належав до істот, яких у Фантазії нази­вають Кефалоподами, або ж Головоногами, і він мав лише голову, що трималася на двох довжелезних тонких ногах, тобто тулуба і рук у нього не було. Головоноги постійно у русі, завжди в дорозі, вони не мають жител. Здебільшого вони пересуваються величезними зграями по багато сот осіб, та зрідка їх можна зустріти і поодинці. Живляться вони травою. Той, котрий уклонився Бастіянові, був черво­нощокий і здавані ще зовсім юним.

Решта троє, які сиділи верхи на конях (щоправда, ті коні були завбільшки з козу), були: гном, шельмотінь і ди- кішка.

Гном носив на голові масивний золотий обруч і, мабуть, був у гномів князем або й королем. Розгледіти шельмотінь було надзвичайно важко, бо, власне кажучи, ця істота складалася з самої лише тіні, яка існувала сама собою. Ди- кішка мала котяче личко і довге золотисте волосся, що спа­дало додолу, наче розкішний плащ. Тіло дикішки зверху донизу було вкрите таким же золотистим хутром. Вона була не більшою за п’ятирічну дитину.

Четвертий з вершників (він їхав верхи на буйволі) по­ходив із краю сасафраніїв, які народжуються зовсім стари­ми і помирають, коли стають немовлятами. У нього була довга сива борода, лисина і зморшкувате лице, а це означа­ло - за сасафранськими мірками, - що він був іще дуже юний, може, десь Бастіянового віку.

Синій джин приїхав на верблюді. Він був худий, висо­кий і носив велетенський тюрбан. Постать у нього була ціл­ком людська, проте могутній оголений торс здавався виго­товленим із яскраво-синього блискучого металу. Замість носа і рота джин мав масивний і кривий орлиний дзьоб.

- Хто ви такі, і чого вам треба? - виклично і непривітно запитав Гікріон. Здавалося, церемонне і надзвичайно ша­нобливе привітання нітрохи не переконало його в добрих намірах цих відвідувачів; він був єдиний, хто і далі не від­пускав руків’я свого меча.

Троль Чотири Чверті, який досі демонстрував своє сон­не обличчя, тепер повернувся веселим лицем до Бастіяна і заговорив, звертаючись тільки до нього і не звертаючи на Гікріона ніякісінької уваги:

- Пане, всі ми правителі з надзвичайно різних країв Фантазії, і кожен із нас вирушив у дорогу, щоби привітати тебе, а також щоби благати Рятівника Фантазії про допомо­гу. Звістка про тебе, про те, що ти тут, облетіла Фантазію з краю в край, тож тепер вітер і хмари промовляють твоє ім’я, морські хвилі шумом прибої проголошують твою сла­ву, І кожне джерельце є свідченням твоєї влади і могутнос­ті.

Бастіян кинув погляд на Атрею, але той дивився на троля поважно і навіть трохи суворо. На його устах не про­майнуло навіть тіні усмішки.

- Ми знаємо, - тепер уже заговорив синій джин, і його голос звучав, наче пронизливий орлиний клекіт, - що ти створив Нічний Ліс Перелин і Пустелю Барв Ґоаб. Нам ві­домо, що ти їв і пив вогонь Строкатої Смерті, ти купався у цьому вогні. Ми знаємо, що ти знайшов вихід із Храму Ти­сяч Дверей, і знаємо, що відбулося в Амарґанті - Срібному Місті. Нам відомо, пане, що ти можеш усе. Варто тобі про­мовити слово - і стається все, що ти захочеш. Тому всі ми просимо тебе: відвідай наші землі, бо тільки ти можеш об­дарувати фантазян найвищим благословенням - зробити нас героями наших власних історій. Ніхто з нас наразі істо­рії ще не має.

Бастіян трохи подумав, а тоді заперечливо хитнув голо­вою.

- Того, що ви від мене сподіваєтесь, я поки що зробити не можу. Трохи згодом я допоможу всім вам. Але спершу мені треба зустрітися з Дитинною Царівною. А тому допо­можіть мені знайти Вежу Зі Слонової Кості!

Почувши це, прибулі істоти анітрохи не розчарувалися. Порадившись, вони заявили, що їм дуже подобається Бас- тіянова пропозиція супроводжувати його та що вони вдячні за запрошення.

Незабаром, коли Бастіян і його супутники вирушили в дорогу, ця різномаста процесія чимось дуже нагадувала не­величкий караван.

Цілісінький день до них приєднувалися все нові і нові істоти. Тут були вже не тільки ті посланці з усієї Фантазії, про яких попереджав Атрею, істот, які захотіли приєднати­ся до Атрею, тепер вельми побільшало. Серед них вирізня­лися цапоногі фавни і велетенські нічні альби, примари і кобольди, жуки-жокеї і триноги, Півень У Чоботях завбі­льшки як людина, і Олень Із Золотими Рогами - фантасти­чна істота на двох ногах, вбрана у щось дуже схоже на фрак. Але серед новоприбулих було і чимало створінь, анітрохи не схожих на людей. Скажімо, мідні мурахи в шоломах, на­вдивовижу вигадливі мандрівні скелясті уламки, сопілкові звірі, що грали-вигравали на своїх довгих дзьобах, і навіть три так звані калабанники, які пересувалися в абсолютно дивовижний спосіб, а саме: розтікаючись при кожному кроці на калюжку (якщо тільки можна так сказати), а тоді знову зливаючись у постать. Та найдивовижнішим з усіх новоприбулих створінь був, либонь, таки Двозвір, чиї пе­редня і задня частини могли бігати незалежно одна від од­ної. Він віддалено нагадував бегемота, тільки Двозвір був у червоно-білу смужку.

Загалом цих створінь зібралося вже коло сотні. І всі прийшли, щоби привітати Бастіяна, Рятівника Фантазії, і кожна з істот просила його про історію для себе. Одначе пе­рші семеро пояснили тим, які пристали пізніше, що спершу доведеться дістатися до Вежі Зі Слонової Кості, і всі з пре­великою радістю виявили готовність узяти участь у цьому поході.

Гікріон, Гісбальд і Гідорн, які їхали поряд із Бастіяном, цілком несподівано для себе опинилися на чолі вже доволі довгої процесії.

До водоспаду вони дісталися аж надвечір. Уже в прис­мерку супутники Бастіяна зійшли з плоскогір’я і почали спускатися крутою гірською стежкою, аж доки нарешті не опинилися в лісі з величезних орхідей - кожна як дерево заввишки. Ці рослини мали такі ж гігантські, плямисті, як шкура гепарда, квітки, досить моторошні на вигляд. Тому, розбиваючи табір, подорожні вирішили про всяк випадок виставити на ніч варту.

Бастіян і Атрею понаносили моху, який щедро ріс на­вкруги, і намостили собі з нього м’які ложа. Фухур згорну­вся довкола друзів кільцем, головою досередини, так що вони опинилися