Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Вона відтягнула Варю знову на матрац, а сама стала перед нею, впершись руками в боки.

- Я не думала, що ти така істеричка, - гордовито сказала вона. - Ти взагалі розумієш, що робиш. Ну, вирвешся ти зараз, а що далі? Вирушиш вплав назад в Італію, або ти сподіваєшся своїми силами захопити корабель? Краще почекай до зустрічі з цим арабом. Я впевнена, що мені не важко буде обкрутити його. Максимум через тиждень буде як шовковий, виконуватиме будь-які мої капризи і бігатиме за мною як дворняжка. Я себе знаю, ще й не таких приборкувала. Знаєш скільки у мене шанувальників.

- Щось коли я жила твоїм життям, я не бачила навколо себе натовпів приручених дворняжок, - похмуро заперечила їй Варя. - Якщо ти про шовкового Лоренцо, то знаєш, я б краще померла, ніж з таким... А таких, як твій Макс я б не назвала шанувальниками. Ліз, озирнися, все твоє оточення - фальшивка. За весь той час, що я грала твою роль, я не побачила поруч з тобою жодного справжнього друга або подруги, на роботі тебе ненавидять і радіють твоїм невдачам, з батьками дивні стосунки. Тільки дві людини тебе дійсно кохали: твій фіктивний чоловік, який мріяв про тебе як про далеку зірку, і твій друг Аліссандро, який завжди був поруч, щоб допомогти в будь-якій твоїй авантюрі. Вони ніколи не освідчувалися тобі, але робили все, щоб тебе знайти і врятувати. Знаєш, я б ні за що не погодилася знову жити в твоїй шкурі, навіть за мільйон.

Вимовивши це, вона відразу ж пошкодувала про свої слова, тому що Ліз з непроникним виразом обличчя сіла прямо на підлогу, підібгавши під себе коліна, і знову нервово зайнялася своїми нігтями.

- Пробач, Ліз, я не повинна була цього говорити, - спробувала її заспокоїти Варя, підійшовши до неї і взявши за руку. - Я не хотіла тебе образити, мені просто хочеться, щоб ти не поверталася до колишнього життя, а змінила його. Хоча, яке я маю право тебе судити?

Ліз вирвала руку і зло вимовила:

- Що ти знаєш про моє життя? Ти вважаєш, мені приносило задоволення життя з Лоренцо. Але так склалися обставини. Мене хотіли вбити, я жила в постійному страху, а у нього мене навряд чи шукали б. А знаєш, чому я спала з Максом? Просто він кращий фотограф, який може навіть для останньої зубожілої моделі зробити таке портфоліо, що вона відразу стане популярною. Так, я спала з ними, щоб отримати те, що мені було потрібно. Але це не я така аморальна, життя зараз таке. Так що не треба корчити з себе святу. Дивись, як засмутилася через те, що сталося з МОЇМ чоловіком.

Варя мовчала, опустивши голову та уникаючи дивитися Ліз в очі, а вона тим часом продовжувала, піднявшись, відійшовши до задраєного ілюмінатора і продовжуючи нещадно терзати свої нігті:

- Ти, мабудь, впевнена, що я зараз горю бажанням випробувати силу своїх чар на цьому чортовому арабі? Мені навіть огидно про це думати. Ти думаєш, я не хочу втекти? Я готова вплав дістатися берега, тим більше якщо корабель скоро пристане, значить, берег недалеко. Але ми замкнені, а з дверима, як ти переконалася, зовсім не просто впоратися.

Їх розмову перервав дивний шум.

- Схоже, кидають якір. Виходить, будемо готуватися до зустрічі з арабом, - підсумувала Ліз.

- Ні, нізащо! Я не збираюся ось так здаватися!

Варя підійшла до Ліз, і дивлячись прямо їй в очі, запитала:

- Ти точно зможеш доплисти до берега?

- Я відмінно плаваю, - розгублено промовила Ліз, яка нічого не розуміла. - Звичайно все залежить від того наскільки далеко від суші знаходиться корабель. А що ти задумала? Я це сказала просто гіпотетично ...

- А ми ризикнемо, - кинула рішуче Варя, яку немов охопила якась гарячка.

Головне для неї було – за всяку ціну вирватися з цієї каюти, а далі будь що буде. Вона завжди така розсудлива, зараз навіть не задумалася про те, що буде коли вдасться відімкнути двері, раптом там буде охорона. Її не зупинило й те, що вона не вміла плавати. Перед нею була одна перешкода – ці кляті замкнені двері, і вона направила всю свою енергію, щоб її подолати.

Варя вихопила у Ліз її пилку для нігтів, яка почала її вже дратувати, і почала колупати нею в замковій щілині в надії, що раптом щось і вийде. І диво сталося, в замку щось клацнуло і, посмикавши ручку, вона обережно відчинила двері. Вони виходили в вузький довгий коридор, в кінці якого виднілися сходи, які вели нагору. Дівчата обережно почали пробиратися по цьому коридору, прислухаючись до кожного звуку. Складалося враження, що вони знаходяться на якомусь кораблі-привиді: не було видно ані душі, і це звичайно на щастя, також ніякі звуки, крім поскрипування обшивки корабля, не порушували тишу, яка огорнула їх.

«Швидше за все, вони причалили ні до людного порту, а знайшли затишне містечко на узбережжі, - промайнуло у Варі в голові. - Вони хочуть, щоб їх не бачили і не чули, значить треба спробувати пошуміти, може вдасться привернути увагу поліції ».

Разом з Ліз вони добралися до сходів, які закінчувалися квадратним люком, що вів до верхньої палуби. Їм пощастило, через відкритий люк вони побачили темне небо, всіяне зорями. Через те, що на кораблі не запалили вогні, у дівчат був реальний шанс непоміченими пробратися до корми, тихенько спуститися на воду і спробувати допливти до берега. Часу на роздуми не було. Ліз почала підійматися перша, але коли вона була вже нагорі, а Варі залишалося всього кілька сходинок, чиясь сильна рука вхопила її за щиколотку і смикнула вниз. Падаючи, вона зрозуміла, що знову опинилася в пастці, але у Ліз був ще шанс.

- Тікай! - закричала їй Варя, побачивши, що обличчя Ліз з`явилося в просвіті люка.

Варя почала молотити руками і ногами в надії звільнитися з чіпких рук, що схопили її. Але її абсолютно безпорадну відтягли назад, від свободи, яка маячила попереду в темряву відчаю і безвиході. Була лише слабка надія на те, що Ліз вдасться втекти і доплисти до суші, а там знайти поліцію. Але і ця надія розлетілася на друзки, коли над головою пролунав відчайдушний крик, а потім добірна нецензурна лексика на адресу тих, хто затримав Ліз.