Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"

Крім Відді. Відді була її нездоланним гріхом. Відді вже чотири роки як загинула. А Рейчел, яка довела її до загибелі, стала старшою на чотири роки.

Вона взяла з комода свою спільну фотографію з Браяном. Їхнє неофіційне весільне фото. Придивилася до Браянових брехливих очей, його брехливої усмішки і зрозуміла: вона — таке саме брехло, як він. У школі аж до випуску зі старших класів, виші, аспірантурі й навіть у світі роботи вона витворювала із себе особистість, яку потім грала щодня більшу частину свого життя. Коли ж ця особистість утратила зв’язок із аудиторією, Рейчел зруйнувала її та створила нову. І так далі. А після Гаїті, після Відді, вона не змогла відновитися. Від неї залишилася тільки сутність її порожнього, штучного «я» та її гріх у всій його повноті.

«Ми брехуни, Браяне. Ми».

Вона вийшла зі спальні. У вітальні зрозуміла, що її ноутбук не лежить на барній стійці, де вона його покинула. Пороззиралася кілька хвилин, але досить швидко здогадалася, що Ларс і Нед забрали його із собою, коли виходили.

Чудово. У неї є смартфон.

Зате немає машини. Навіть якщо Кесслер не заморозив її кредиток, вона не зможе орендувати машину чи скористатися Zipcar, бо тоді знайти її буде елементарно. Вона знов оглянула квартиру, неначе могла таким чином щось виявити, поглянула всюди, оминувши поглядом лише труп за столом у своїй їдальні. А тоді до неї дійшло, що саме там і треба шукати.

Брелок із ключами лежав у правій передній кишені Калебових джинсів. Вона помітила, як брелок випинається, коли обійшла стіл і наблизилася до Калеба. На його обличчя вона не дивилася. Не могла.

«А як же Хая? — замислилася вона. — А як же АБ?» На вечірці якихось чотири дні тому Калеб підняв доньку перед собою, а вона схопила його за верхню губу й потягнула її на себе, як шухляду. Він це їй дозволив. Він сміявся, хоча це явно було боляче, а коли Аннабель відпустила його губу, пригорнув її до своїх грудей, притиснувся носом до її маківки та вдихнув її запах.

Калеб був актором. Як і Браян. Як і вона. От тільки акторська гра була лиш одним аспектом єдиного цілого. Він не грав ролі батька. Не грав почуття любові. Не вигадував мрій, бажань і сподівань на майбутнє.

Рейчел усвідомила, що він був її другом. Вона завжди вважала Калеба Браяновим другом, Браяновим партнером, бо коли Браян вступив у зв’язок із нею, ці ролі (ось, ізнову це слово!) уже міцно утвердилися. Проте з часом і регулярними контактами вони стали достатньо знайомі та звичні одне одному, щоб їхні стосунки можна було назвати лише дружніми.

Вона сягнула йому в кишеню. Тканина джинсів була жорстка, а його тіло — ще жорсткіше. Відбулося трупне заклякання, і Рейчел щонайменше хвилину тягнула брелок із ключами вздовж Калебового стегна й витягала з його кишені. За цей час їй спало на думку: якби вони так і не повернулися сюди, щоб вона змогла перекинути собі на пошту свою книжку, він би, можливо, досі був живий.

Але ні. «Ні, ні, ні», — прошепотів їй на вухо той голос старшої сестри. Він затримався, щоб випити. Затримався, щоб зібратися з думками перед годиною за кермом. А якщо цього недостатньо, то вони з Браяном уже давно розпочали ту гру, в яку грали разом.

Тепер вона поглянула на нього. І не відривала погляду цілу хвилину.

— Ти не на моїй совісті. — Закрапали сльози, і Рейчел їх витерла. — Та я за тобою сумуватиму, — промовила вона і вийшла з квартири.

28

Вантуз

Рейчел заправила Калебів «ауді», а тоді, коли їй спало на думку, що вона не їла вже близько доби, поснідала в «Парамаунті» на Чарльз-стріт. Голоду не відчувала, проте їла так, наче зголодніла. Проїхала назад на Коплі-сквер, припаркувалася біля лічильника на Стюарт-стріт і пішла маленьким провулком, що тягнувся між готелем «Коплі-Плаза» й Вежею Генкока. Проминула вантажний док і чорний хід, із якого на її очах колись вийшов під дощем Браян, після чого сів у чорний «сабарбан». Рейчел обійшла будівлю, пройшла Сент-Джеймс-стріт і одного разу побачила кількадесят Рейчел, що відображались у склі знов і знов. Вони тягнулись уривчастою стрічкою, схожою на ланцюжок із картонних ляльок-Рейчел. Коли вона завернула за ріг, усі вони повтікали. І більше вона їх не бачила.

Надворі була майже дев’ята, і вулиці були повні людей, які зранку мусили їхати на роботу. Вона дісталася входу до хмарочоса й пішла слідом за потоком людей, що входили в обертові двері. Праворуч від поста охорони знайшла довідник. Переглянула орендарів на літеру «А», та не знайшла «Алден Мінералс». Перебрала всіх на «Б» й не побачила нічого такого, що, на її думку, мало б стосунок до її пошуків. А от на літеру «К» знайшлася «Коттер-Мак-Канн», фірма венчурного капіталу, яку згадував Ґлен О’Доннелл. Це нічого не гарантувало, та тепер цілком можна було припустити, що того дня Браян приїхав сюди на зустріч із представниками «Коттер-Мак-Канн» і задля продажу своєї частки копальні.

Рейчел вийшла з будівлі й рушила назад, подолавши один квартал до центральної філії Бостонської публічної бібліотеки. Через корпус Мак-Кіма вона дісталася корпусу Джонсона, у якому стояли комп’ютери, і заходилася шукати відомостей про те, як «Коттер-Мак-Канн» придбала частку «Алден Мінералс». На цю тему не було нічого, крім однієї крихітної замітки в бізнесовому дайджесті «Ґлобу»; вона, напевно, й була джерелом інформації для Ґлена, бо не розповіла Рейчел нічого нового.

Рейчел поклацала й пошукала Бейкер-Лейк, добралася до супутникової мапи й заходилася клацати по збільшенню, доки не розгледіла єдині оселі в тій місцевості — вісім дахів у північно-східному куточку озера вздовж канадського кордону, а також іще три, що визирали трохи далі на захід (їх вона мало не пропустила). Вона роздрукувала кілька зображень цього регіону, щоразу трохи зменшуючи масштаб, аж поки не вирішила, що має притомну картину місцевості. Дістала роздруковані аркуші з лотка принтера, вийшла з усіх застосунків, очистила історію й пішла з бібліотеки.

Незадовго до Гаїті Рейчел зробила для «малої шістки» матеріал про податкові канікули, запропоновані штатом для того, щоб переманити голлівудське кіновиробництво до Массачусетсу. Щоб оцінити економічний ефект податкових канікул на місцеву економіку, вона проводила інтерв’ю з керівниками голлівудських студій і місцевими депутатами, що опікувалися бюджетними пропозиціями, а також тутешніми акторами, фахівцями з пошуку натури