Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Тихону не вперше було брати участь у пошуковій операції. Однак вперше він був сам і шукав близьку людину. Все це надто ускладнювало пошук, і щомиті йому доводилось змушувати себе зібратись і вимкнути емоції. Дві години на пошук, якщо він хоче врятувати свою кар'єру. Кожна хвилина на суворому рахунку – якщо хоче врятувати Жанну. 

Все це било по нервах і додавало напруги. Єдине, що радувало – все ж він був не один. Всі матеріали він передав Воровських, і знав, що друг робить усе можливе, аби допомогти. Тому шанси на успіх точно були. 

А поки Тихін опитував продавців з кіосків-вагончиків по одній з вулиць перехрестя. В нього лишилось два напрямки, завдяки камерам, і зараз він “пробивав” один з них. Одна з вулиць вела в спальні райони міста. Інша – на виїзд, але не основний, а “чорний хід”, як його називали місцеві. Бо ж, щоб виїхати на міжміську трасу, потрібно було проїхати через купу закинутих баз і старий завод. Але в першому варіанті такі будівлі теж були. І, якщо Жанну викрали, утримувати її могли і там, і там. 

Ніхто з тих, кого Тихону вдалось опитати, яскравої червоної машини і блондинки за кермом не бачив. Що ж, мінус напрямок. Різко розвернувши свою “Тойоту”, що стала приводом їх не дуже ввічливого знайомства з Жанною, Маєвський повільно поїхав по вулиці, що вела до “чорного ходу”. 

Телефон, що несподівано задзвонив, різонув по напружених нервах. Визираючи, кого можна “спіймати” й опитати, Тихін увімкнув гучномовець. 

– Тихоняка! Здається, щось є! Колись “Перо” входила до корпорації “Принт-Друк” – великої мережі офісних і друкарських послуг, принтів на чашках і т.п. 

– Я це знав з самого початку. 

– Але не знав, кому належала частка і чим тепер є колишній “Принт-Друк”! – в голосі Сашка звучала така гордість, що Тихін зупинив авто, щоб краще чути й не відволікатись. 

– Ну ж бо! Не тягни! – не витримав і підігнав друга. 

– Вітренкові! Знаєш такого? 

– Звісно! Щоб йому! Але…

– Вітренко отримавши свою частку майже відразу збанкрутував. Але… змінив вид діяльності і перекваліфікувався на маленькі кавові крамнички. Вони по всій країні, Тихоняко! Скрізь, в кожній області є хоча б один! Але в нашому місті немає. Є тільки “Перо”. А менеджер Іван – єдиний, хто пов'язаний з Вітренком! Розумієш, що це означає?

– Частково.

– Саме “Перо” може не бути замішаним в наркотрафіку. Однієї людини Вітренка достатньо, щоб все працювало і ланцюжок не переривався. Було до цього часу, доки сам же власник “Пера” і колишній співвласник “Принт-Друку” не взявся  копати і шукати. Це він через треті руки кинув нашому шефу інфу про наркотики! 

– Тобто він або не в ділі, або в ділі і хоче відбілити себе? 

– Не в ділі! Те, що у Вітренка руки брудні, й стало причиною розділу компанії! 

– Гаразд, що з менеджером? 

– Шукаємо! Тільки якщо що, я сказав, що це ти відрив інфу. 

– Сашко… я… 

– Шмаркі потім! Зараз шукай Жанну, бо по ній я поки не нарив нічого. Крім того, що вона – донька Володимира Васильовича Горського – того другого співвласника “Принта” і тепер власника “Пера”.

– Офігіти! – видихнув Маєвський.

– Потім цим займешся! А зараз ми відправляємо групу на адресу цього Івана і опитуємо працівників, може що копаємо. А ти шукай свою кохану. Вона, здається, чиста. 

Якусь мить, вимкнувши телефон, Тихін дивився на екран. Треба було  опрацювати отриману інформацію, втрясти її. Та від думок його відволікла смс.

“Закинута споруда за містом. Двоповерхова, я на першому. Викрав конкурент батька.” 

висвітилось на екрані, і Тихін, скинувши координати Воровських, вирулив з парковки і втиснув педаль в газу в підлогу…