Читати книгу - "Танок драконів"

— Поки він носить цей камінь, він прикутий до мене тілом і душею,— нарешті сказала червона жриця.— Цей чоловік вірно вам служитиме. Полум’я не бреше, лорде Сноу.

«Можливо,— подумав Джон,— а от ви ще й як брешете».

— Ходитиму для вас у розвідку,— заявив Тарарах.— Даватиму мудрі поради або співатиму милі пісеньки — як захочете. Навіть битимуся за вас. Тільки не примушуйте носити чорний плащ.

«Ти на нього не заслужив»,— подумав Джон, але притримав язика. Перепалка в присутності короля нікому не потрібна.

— Лорде Сноу,— заговорив король Станіс,— розкажіть мені про Морса Амбера.

«Нічна варта в такі речі не втручається»,— подумав Джон, але інший голос у нього в голові сказав: «Мова не меч».

— Старший з дядьків Великого Джона. Має прізвисько Крукохарч. Колись крук прийняв його за мерця й видзьобав йому око. А Морс піймав того птаха й відкусив йому голову. Замолоду він був безстрашним воїном. Сини загинули на Тризубі, дружина померла з родива. Єдину доньку тридцять років тому забрали дикуни.

— Ось чому він ту голову так хоче,— мовив Гарвуд Фел.

— Цьому Морсові можна довіряти? — запитав Станіс.

«А Морс прихилив коліно?»

— Його світлість має примусити його дати обітницю перед серце-деревом.

— Я й забув, що ви, північани, деревам поклоняєтеся,— зареготав Годрі Велеторіз.

— Який це бог дозволяє, щоб його собаки обсцикали? — поцікавився кумпан Фаринга — Клейтон Саґз.

Джон вирішив не звертати уваги.

— Ваша світлосте, можна дізнатися: Амбери присягнули вам?

— Половина присягне, та й то якщо я пристану на Крукохарчеві вимоги,— роздратованим голосом озвався Станіс.— А він хоче зробити з черепа Манса Рейдера кубок, а ще хоче отримати прощення для свого брата, який поїхав на південь і приєднався до Болтона. Для отого Хвойдозгуба.

Сера Годрі розвеселило і це.

— Ну й імена в північан! А цей якійсь хвойді голову відкусив?

Джон кинув на нього холодний погляд.

— Можна і так сказати. Хвойді, яка п’ятдесят років тому в Старгороді спробувала його пограбувати.

Дивна річ, та колись старий Паморозний Амбер вирішив, що його молодший син має схильність до мейстерства. Морс обожнює розповідати байку про те, як крук вийняв йому око, а от історію Готера переповідають тільки пошепки... швидше за все, тому, що та хвойда, якій він випустив кишки, була насправді чоловіком.

— А решта лордів теж присягнула Болтонові?

Червона жриця ковзнула ближче до короля.

— Я бачила повне людей місто з дерев’яними стінами й дерев’яними тротуарами. Над стінами маяли прапори: лось, бойовий топір, три сосни, увінчані короною схрещені барди, кінська голова з полум’яними очима.

— Горнвуд, Сервин, Толгарт, Рисвел і Дастін,— розтлумачив сер Клейтон Саґз.— Усі зрадники. Лакузи Ланістерів.

— Рисвели й Дастіни пов’язані з домом Болтонів шлюбними узами,— пояснив Джон.— Решта втратила в боях своїх сюзеренів. Не знаю, хто нині ними командує. Але Крукохарч — точно не лакуза. Вашій світлості варто прийняти його умови.

Станіс скреготнув зубами.

— Він повідомив, що Амбери не воюватимуть проти Амберів за жодних обставин.

Джон не здивувався.

— Якщо дійде до мечів, просто дивіться, де майорить прапор Готера, і ставте Морса з іншого флангу.

— Його світлість таким чином виявить слабкість,— не погодився Велеторіз.— А я вважаю, треба показати силу. Спалити вщент Останнє Вогнище й піти війною далі, нахромивши на спис голову Крукохарча,— буде урок наступному лордові, який вирішить присягати тільки наполовину.

— Гарний план, якщо хочете, щоб уся Північ повстала проти вас. Половина — це краще, ніж нічого. Амбери не люблять Болтонів. Хвойдозгуб приєднався до Байстрюка тільки тому, що Ланістери тримають Великого Джона в ув’язненні.

— Це привід, а не причина,— заявив сер Годрі.— Якщо племінник помре в ланцях, дядьки накладуть лапу на його землі й титул.

— У Великого Джона є і сини, і доньки. На Півночі будь-які законні діти йдуть по лінії наступництва перед дядьками, сер.

— Якщо не помруть. Мертві діти будь-де йдуть останні.

— Зробіть таке припущення у присутності Морса Амбера, сер Годрі, й дізнаєтеся про смерть більше, ніж вам хотілося б.

— Я зарізав велета, хлопче. Не мені боятися північанина, в якого велет на щиті.

— Велет тікав. А Морс не тікатиме.

Здоровань-лицар спалахнув.

— Щось ти розпускаєш язика в королівській світлиці, хлопче. У дворі ти іншої співав.

— Облиш, Годрі,— мовив сер Джастин Масі, повнявий граційний лицар, завжди усміхнений, з кучмою лляного волосся. Масі був одним з «розвідників не в той бік».— Ну звісно, ми всі знаємо, що в тебе велетенський меч. Зовсім не обов’язково знову вимахувати ним у нас перед носом.

— По-моєму, це ти тут язиком вимахуєш, Масі.

— Тихо! — гаркнув Станіс.— Лорде Сноу, послухайте мене. Я тут довго сидів, сподіваючись, що дикуни здуру влаштують ще одну атаку на Стіну. Та оскільки вони не квапляться, час зайнятися іншими ворогами.

— Зрозуміло,— обережно озвався Джон. «Чого він хоче від мене?» — Я не маю теплих почуттів ні до Болтона, ні до його сина, але Нічна варта не має права здіймати проти нього зброю. Наші обітниці забороняють...

— Я добре знаю ваші обітниці. Не читайте мені мораль, лорде Сноу, в мене сил достатньо і без вас. Я вирішив іти війною на Страхфорт,— сказав він — і усміхнувся, побачивши шок на Джоновому обличчі.— Ви здивовані? Це добре. Те, що здивувало одного Сноу, може здивувати й іншого. Болтонів Байстрюк рушив на південь, забравши з собою Готера Амбера. Це підтвердили і Морс Амбер, і Арнольф Карстарк. А це може означати одне: він хоче напасти на Кейлінський Рів, щоб відкрити дорогу на Північ своєму лорду-батькові. Байстрюк, певно, вважає, що я надто заклопотаний дикунами, щоб турбувати його. От і добре. Хлопчина відкрив мені свою горлянку. І я збираюся її перегризти. Руз Болтон, може, й отримає Північ, але, повернувшись, виявить, що його замок, отари та збіжжя належать мені. Якщо нападемо на Страхфорт несподівано...

— Не вдасться,— випалив Джон.

Зчинився такий ґвалт, наче він розворушив осине гніздо. Хтось із людей королеви засміявся, хтось плюнув, хтось стиха вилаявся, а всі решта заговорили водночас.

— У хлопця молоко в жилах тече,— заявив сер Годрі Велеторіз. А лорд Світ зареготав:

— Цьому боягузові за кожною травинкою беззаконник ввижається.

Станіс підніс руку, вимагаючи тиші.

— Поясніть.

«З