Читати книгу - "Серця в Атлантиді"

— Оце так! Вірші складає, а сам не знає.

— Облиш, Керол. Ти мене без ножа ріжеш.

Коли наша зміна скінчилася, я провів Керол Джербер до Франкліна, переконуючи себе, що це простий знак ввічливості й у жодному разі не може розцінюватись як зрада Еннмарі Саусі у Ґейтс-Фоллзі, а потім потрюхикав до Чемберлена, розмірковуючи, хто може знати, що означає цей горобиний слід. Тільки тепер до мене дійшло заднім числом, що мені й на думку не спало поцікавитись у самого Джонза. Та піднявшись на свій поверх, я побачив дещо, що спрямувало мої думки геть в інше річище. Після того, як я, ледь продерши очі, о шостій тридцять пішов займати місце на конвеєрі поряд з Керол Джербер, хтось обмазав двері Девіда Дірборна кремом для гоління: усі одвірки, клямку, а особливо товсту смугу проклали на порозі. У нижньому шарі відбилася боса ступня. Я посміхнувся. Дірка, замотаний в один лиш рушник, відчиняє двері, прямуючи в душ — і ба-бах, тра-ля-ля!

Все ще посміхаючись, я увійшов у 302-гу. Нейт писав за своїм столом. Судячи з того, як він старанно затуляв записника рукою, я зробив висновок, що це лист Сінді за цей день.

— Хтось намазав двері Дірки кремом для гоління, — сказав я, підійшовши до своїх полиць і хапаючи підручника з геології. Я збирався піти до вітальні третього поверху і трішки підготуватися до контрольної у вівторок. Нейт спробував набрати серйозного, осудливого вигляду, але не зумів і теж посміхнувся. У ті дні він постійно прагнув стати праведно-добропорядним і весь час трохи не дотягував. Підозрюю, з роками його успішність покращилася, хоч і дуже шкода.

— Чув би ти, як він репетував, — сказав Нейт і пирхнув, та відразу ж затулив рота дрібним кулачком, гамуючи подальше негідне хихотіння. — І присягаюся — лайкою на мить зрівнявся в класі зі Скіпом.

— Ну, щодо матюків, не думаю, щоб хтось зрівнявся в класі зі Скіпом.

Нейт дивився на мене і між бровами в нього пролягла зморшка занепокоєння.

— Це ж не ти, правда? Я знаю, ти рано встав.

— Якби мені заманулося прикрасити двері Дірки, я скористався б туалетним папером, — відповів я. — Весь крем для гоління йде мені на лице. Я ж такий самий незаможний студент, як і ти. Не забувай.

Зморшка стурбованості розгладилась і Нейт знову став схожим на хлопчика з церковного хору. Лише тепер я зауважив, що на ньому немає нічого, крім трусів і безглуздої блакитної шапочки.

— Це добре, — сказав він, — бо Девід кричав, що знайде, хто це зробив, і подбає, щоб він потрапив на дисциплінарну комісію.

— ДК за крем на його граних дверях? Сумніваюся, Нейте.

— Маячня собача, але, по-моєму, він серйозно, — заперечив Нейт. — Іноді через Девіда Дірборна мені згадується той фільм про божевільного капітана. Ну, з Гамфрі Боґартом. Пам’ятаєш?

— Ага. «Бунт на «Кейні»».

— Угу. А Девід… ну, скажімо, вважає, що скликання ДК — прямий обов’язок старости поверху.

В університетському статуті правил поведінки відрахування було найвищою карою і приберігалося для порушень на зразок крадіжки, завдавання тілесних ушкоджень та зберігання або вживання наркотиків. Дисциплінарне покарання стояло на сходинку нижче і накладалося за порушення на кшталт присутності в кімнаті дівчини (якщо ж вона виявлялася там після відбою в жіночому гуртожитку, його могли замінити на відрахування, хоч сьогодні в це й важко повірити), за зберігання в кімнатах алкогольних напоїв, користування шпаргалками на іспитах та плагіат. Будь-яке з вищевказаних порушень теоретично теж могло призвести до відрахування, а щодо шпаргалок, частенько саме так і траплялося, особливо якщо їх виявляли на сесіях і випускних іспитах. Та найчастіше за все справа обмежувалася дисциплінарним покаранням, що не знімалося аж до кінця семестру. Мені не хотілося вірити, що староста гуртожитку спробує домогтися ДК у заступника декана Ґарретсена за кілька невинних мазків кремом для гоління. Але ж це був Дірка, педант, такий схиблений на щотижневих перевірках кімнат, що тягав за собою маленького стільчика, щоб досягнути до горішніх полиць тридцяти двох стінних шаф, мабуть, вважаючи це частиною своїх обов’язків. Цю ідею він, найімовірніше, запозичив у РОТК[36], яку він любив так само палко, як Нейт — Сінді та Рінті. А ще він ставив хлопцям мінуси (це правило офіційно все ще діяло, та на практиці, за винятком РОТК, майже не застосовувалося) за погане прибирання кімнати. Набереш багато мінусів — потрапиш на ДК. Теоретично ти міг вилетіти з університету, втратити право на відстрочення служби і закінчити, граючись у хованки з кулями у В’єтнамі, тільки через те, що регулярно забував винести сміття і замести під ліжком.

Девід Дірборн теж був з кредитно-стипендійних, і його обов’язки старости в теорії нічим не відрізнялися від моєї роботи посудомийника. Однак Дірка цю теорію відкидав. Дірка вважав себе на голову вищим за інших, одним з обраних, гордих і хоробрих. Його сім’я жила на узбережжі, розумієте? У Фелмуті, де у 1966-му ще діяло понад п’ятдесят «морально-етичних» законів, спадок ще з часів пуритан. У його родині щось трапилося й вона опинилася в низах, як у старих мелодрамах, проте Дірка і далі одягався, як випускник Фелмутської приватної школи: на лекції ходив у блейзері, щонеділі одягав костюм. Годі було знайти людину, таку діаметрально протилежну до Ронні Мейленфанта з його невипареним язиком, упередженнями і блискучим математичним талантом. Коли вони миналися в коридорі, Дірка аж ніби на очах зіщулювався перед Ронні, руде волосся якого сплутаними кудлами падало на обличчя, що ніби тікало саме від себе: від навислого чола до майже ненаявного підборіддя. А між ними виднілися завжди закислі очі й вічно зашмарканий ніс. Не кажучи вже про губи, такі червонющі, що, здавалося, він мастив їх дешевою і вульгарною продукцією з крамнички «Все по п’ять центів».

Ронні не подобався Дірці, та в жертвах негативного ставлення Дірки він був не сам. Йому, здається, не подобався жоден з хлопців, над якими він був старостою. Ми його теж не любили, а Ронні просто ненавидів. Неприязнь Скіпа Кірка була пронизана презирством. Він ходив на РОТК разом із Діркою, принаймні до листопада, коли вирішив покинути курс, і розповідав, що Дірка неспроможний ні на що, крім дуполизства. Скіп, що у випускному класі мало не опинився в бейсбольній збірній штату, мав особливий зуб на старосту нашого поверху. «Дірка, — говорив він, — не викладається». Найстрашніший гріх в очах Скіпа. Ти зобов’язаний викладатися. Навіть коли просто годуєш свиней помиями, ти повинен, бля, викладатися.

Я, як і решта, не любив Дірки. Готовий