Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Частина 40

- Доброго тобі дня, чи то ночі, Василино.

Переді мною стояла вже знайома статна відьма, підбагнувшись і похмуро розглядаючи розпластану на паленій землі мене. Навіть я розуміла що це перебір, зазвичай з такими відьмами зустрічаються лише раз, а в мене за такий короткий термін це вже третій.

-І вам не хворіти.

З крехтанням підвелася на ноги. Якщо так і продовжиться, то є резон і справді сюди переїхати.

-І не соромно тобі було брехати літній жінці?
Скептично оглянула молоду пишучу здоров'ям, ну якщо не брати до уваги кістяну ногу, швидше навіть дівчину, тихо промовила:
-Я не дурила.

-Та як же так? Тільки зберешся на спокій піти, як якась зараза завадить. Некромант цей за тебе просив, багато заплатив, заплатив тим від чого навіть такі як я не відмовляються. Але я тільки відстрочку можу дати на десять поколінь відьом твого роду. - вона наблизила своє обличчя до мого, риси загострилися, темні тіні залягли під очима, де-не-де шкіра тріснула показуючи пожовклі кістки. - Коли світ змінить свій хід і змінить своє ім'я, коли забудуться імена богів і заступників, тоді відьма твого роду прийде на уклін і візьме свою долю покірно.

Вона дихнула мені в обличчя смердючим димом і розсміявшись просто розчинилася.

Прийшла до тями на підлозі обителі, мене старанно приводив до тями мій дракон. Настоятелька стояла недалеко, злегка пошарпана і без палиці.

-Сказала ж що нічого з нею не станеться.

Дар не звернув уваги на слова служниці культу, і підхопивши мене на руки попрямував до виходу.

-Обійдемося без дозволу.

Здавалося тільки я почула тихий смішок що пролунав у темряві. І при денному світлі що вдарив у вічі як тільки ми вийшли, змогла розглянути вигадливу чорну в'язь на руці дракона.

-Здається дозвіл отримано.

Дар незрозуміло поглянув спочатку на мене, потім простеживши за моїм поглядом на свою руку і щасливо посміхнувся.

-Більше нікуди не втечеш. - Він легко поцілував у губи. – Тепер моя черга приносити клятви перед своїми богами.

Коли ми покидали обитель, я так і не наважилася сказати йому про Ягу, здавалося тільки все зіпсую, у нас ще буде багато часу попереду.

Дар не обдурив і вже за годину ми стояли на засніженій вершині гори перед величним храмом. Він був просто велетенських розмірів, дракон легко туди пройшов не змінюючи вигляду. Навколо було безлюдно, тільки вітер вив під склепінням стелі. Все навколо дихало величчю та свободою.

-Ти привів у храм людину порушивши традиції.

Я мало не впала з дракона, коли одна зі статуй заговорила. Кам'яний дракон який ще недавно спокійно стояв і підпирав стіну, важко переступив лапами. Подальшого діалогу чути не було, тільки напруження що розливалося в повітрі говорило про беззвучні переговори. Кам'яний дракон здався не швидко, втратила рахунок часу поки вони з Даром грали в хто кого перегляне. Все ж таки в результаті обзавівшись двома симпатичними браслетами ми змогли забратися звідти з невтішним напуттям про безголовість деяких, і не тільки крилатих.

Вже приготувавшись летіти додому і до довгої неприємної розмови з мамою, яку як мінімум не запросили на такі дивні зв'язувальні обряди, трохи здивувалася коли ми опинилися біля чергової гірської гряди і знову на самій вершині в затишній печері. Інакше не знаю як назвати прохід продоблений прямо в гірській породі. Дар ледь ступивши на невеликий козирок, звернувся людиною, при цьому ледь не впустивши мене вниз але вчасно підхопивши. І по усмішці дракона що скривила губи, я здогадалася що так і було задумано для залякування.

-Підемо.

Він потягнув мене всередину, подалі від вогкого вітру. Вирішивши що розмова з мамою почекає до завтра, а може й до наступно неділі, пішла слідом за драконом.

-Тобі подобається?
Я кивнула.

-А де це ми?

-Моя скарбниця. Кожен дракон має таку.

-А навіщо ми тут?
Він трохи стиснув мою руку.

-Ти мій скарб і твоє місце тут. Тим більше з твоєю любов'ю до пригод.

Поривалася вирвати руку, а потім вирішила дати новоспеченому чоловікові трохи впевненості у своїй перевазі. Мені ще кілька днів чекати коли повернутися сили, а ось потім вже можна і посперечатися. До того ж ліс надовго залишати не можна.

-І надовго ти мене вкрав? Ти ж знаєш що щось забороняти відьмі загрожує наслідками. Особливо забороняти відьмі бути відьмою.
Дар повернувся і уважно дивлячись у вічі тихо видихнув у вухо, обдаючи гарячим диханням до солодких мурашок, прошепотів:

-Як мінімум поки не народиш парочку дракончиків.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно