Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Це все так дивно.

***

— Проходьте, любі, — промовляє мама, щойно відчиняє двері в квартиру.

Моя сім'я жила у 4 кімнатній квартирі. Окрім батьків тут жив мій молодший брат Олександр. Батьки вибрали йому українське ім'я, але в більшості зверталися до нього, як до Алекса.

— Привіт, — промовляє брат, виходячи в коридор.

— Привіт, — посміхаюся, обіймаючи його. — Як поживаєш? Дівчину вже знайшов собі?

— Не починай, — хмуриться брат і відходить.

Ми з батьками сміємося і роззуваємося. Тато бере мою валізу, Даніель свою, і ми прямуємо до моєї кімнати.

— Облаштовуйтесь, — промовляє мій батько, щойно відчиняє двері кімнати. — Ми з твоєю мамою будемо готувати обід.

— Гаразд. Дякую, тату.

Щойно тато зачиняє двері, я зітхаю і дивлюся в бік Даніеля.

— Що?

— Я тебе не розумію, — відповідаю. — Що з тобою коїться?

— Зі мною все гаразд.

— Тоді навіщо все це? Навіщо ти мені допомагаєш? Навіщо піклуєшся, якщо ми не разом?

Він зітхає і сідає на стілець, що знаходиться біля письмового столу.

— Я відчуваю, що винен, — відповідає хлопець тихим голосом. — Дуже винен перед тобою.

Сумним поглядом дивлюся на Даніеля і сідаю на ліжко.

Що нам, в біса, робити?

Після смачного маминого обіду та сотні розмов на тему нашого із Даніелем життя ми повертаємося в мою кімнату. Я дуже стомлена, тому що на відміну від Даніеля майже не спала в літаку.

Я абсолютно спокійно лягаю в ліжко, не замислюючись про те, що Даніелю може бути не комфортно зі мною.

Ми стільки разів спали разом, то що станеться зараз? Що змінилося?

Я чекаю, що він щось скаже, але хлопець мовчки лягає на інший бік ліжка.

Так ми і провели всю ніч у мовчанні.