Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Потім Андрес відвів мене до ванни, допоміг змити холодною водою з тазика бруд з тіла і волосся, поки я мовчки спостерігала за всіма його маніпуляціями і нерозумно посміхалася.

- Ти все ще вважаєш, що я передавала інформацію поліції? - боязко запитала, коли він обертав мене великим рушником.

- Твоє маніакальне бажання рятувати всіх навколо нейтралізує ймовірність того, що ти б могла працювати під прикриттям, - сказав суворо, але піднесений кінчик губ свідчив про те, що він усе ж переосмислив останні події.

- Це правда. Я б не змогла зрадити людину. Будь-яку людину. Робота в поліції мені не світить.

- Зате в службі порятунку - легко! Тільки треба пройти підготовку, бо щоразу, коли ти когось рятуєш, потім доводиться рятувати тебе! - я показала йому язика, а він одразу зловив його зубами і втягнув у рот, вириваючи з мене легкий стогін. - Але Пабло поруч нехай не крутиться, інакше я зверну йому шию! - він не жартував. На дні чорних зіниць хлюпала загроза.

- Але ж я не кручуся біля нього! Моєї провини немає в тому, що подобаюся йому.

- Ну тобі-то я шию скручувати не буду. Хоча іноді дуже хочеться.

Я хотіла обуритися, але мене легко підштовхнули в спину з ванної кімнати, і я замовкла. У будинку ми, все ж таки, були не одні, а будити інших ніяк не хотілося.

Заснула я швидко, закутана в ковдру, з рушником на голові, виснажена, знесилена, але щаслива.