Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 80

Принц мовчки перевів погляд на кинуту на ліжку гарну сукню.

- Я не могла більше в ньому бути, - видала йому відчайдушне. – Воно не належить мені!

Майже прокричала, звинувачуючи Його Високість у тій болі, що роздирала мою душу на частини.

- Навіщо ви потягли мене з мого світу? Навіщо закохали у себе? Навіщо… - подальше я не змогла вимовити через сльози, що душили.

Але не проронила і сльозинки, ковтаючи ком, що підступав до горла.

"Не дочекаються!" - трималася лише на впертості.

Асгард нічого не відповів. Підняв кинутий плед, закутав мене і зібрався мою тушку перекинути через плече, щоб забрати.

- Не треба мене тягати, як убитого оленя! - заперечила нахабно. - Я вам не здобич якась!

- Оленя? - здивовано перепитав він і навіть відступив трохи, щоб розглянути мене краще.

- Так! - заявила, кивнувши для переконливості. – Я можу сама ходити своїми ніжками.

І продемонструвала йому ці самі ніжки, піднявши плед вище.

Принц провів жадібним поглядом від щиколоток до самого верху так, що мені стало жарко.

- Добре! – несподівано поступливо погодився він. – Цими ніжками можна і… ходити.

Швиденько прикрилася пледиком, зістроївши невинне личико.

- Точно! – велично хитнула головою. – Десь тут були мої туфельки.

Опустившись, зазирнула під ліжко, але мене несподівано хитнуло вниз, і якби принц не встиг упіймати, впала б на підлогу.

- Буває! - видала глибокодумно, опинившись у нього на руках.

Асгард чомусь важко зітхнув, підхопив мене зручніше, і поніс до виходу.

- Із господарями не хочете попрощатися? - запитала я біля самих дверей. Було дивно, що старший братик так і не завітав.

- Ні! – коротко кинув Його Високість.

Мабуть, розмова між родичками вже відбулася, судячи з скам'янілого враза обличчя Дракона.Мене відразу почала розпирати цікавість, до чого домовилися братики? Що мене чекає у найближчому майбутньому? І взагалі, як він вирішуватиме питання з Білим драконом?

- А… - тільки я відкрила рота, щоб почати допит із пристрастю, як принц мене перервав.

- Помовч, - видав він наказним тоном.

Даремно це він. Якби я була твереза, може й послухалася б, але в моєму стані його слова подіяли, наче червона ганчірка для бика.

- Я і тут мовчати не буду! - заявила йому фразою одного відомого «папуги».

У відповідь навіть не удостоїлася погляду.

"Ах так! - розлютилася на подібну нетактовність. - Я зараз пісні в голос кричати почну!»

Він усміхнувся і міцніше перехопив мене. Треба ж скільки витримки і терпіння! Хижо посміхнулася і хотіла вже затягнути: «Ой, на горі два дубки…» Але варто було лише рота відкрити, як принц грізно, простяг.

- Навіть не думай!

- Нема чого читати мої думки! – повідомила скривджено. – Я вам такого дозволу не давала! І взагалі, це втручання у мій особистий простір! Чули про таке? Звісно, ​​звідки вам у цьому дикому світі знати хоч щось про особистий простір. Ви ж уявлення не маєте про права особистості, рівність та демократію. А я, між іншим, такий самий громадянин країни, як і ви...

На цьому місці у мене вийшла затримка, тому що я ніяк не була громадянином його країни.

- Точніше, я взагалі іноземний громадянин і будь-які стосунки зі мною, - продовжила лекцію. – Спричиняють серйозні наслідки.

Що це за наслідки я поки не придумала, але продовжувала мовити все тим же, серйозно-навчальним тоном.- Де тут у вас посольство з нашого світу? Мені терміново треба отримати політичний притулок, через утиск з боку правлячого будинку, – важко уявити, що думав принц у той момент, коли він мене ніс через увесь палац до себе до хати, а я продовжувала обурюватись. - Носять туди сюди, без дозволу! На мою думку ніхто не зважає. Принци вони! Бачите! Власне, мені плювати принц ти чи ще хтось, я вимагаю, щоб мої права та свободи захищалися!

- Все сказала? - несподівано зупинився Його Високість, невже мені вдалося вивести його із себе своїми небилицями?

- Ні! - відповіла швидко. - Ви несіть, несіть! У мене ще багато чого сказати!

Сильніше вхопилася за шию, розуміючи, що терпіння Дракона вже закінчується і мене можуть кинути прямо там на півдороги.

- Як дивно на тебе впливає вино, - промовив дещо спантеличено принц і продовжив шлях.

- Це лише початок! - заявила багатозначно, даючи зрозуміти, що я зараз на великі подвиги здатна.

Мимоволі згадала, що Ванька має бути десь поруч, він же під вікном був, коли принц з'явився.

- А де Іван? - запитала, швидко змінюючи тему розмови, ця стала занадто слизькою.

- Я його відпустив, - спокійно відповів Його Високість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно