Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

Він довго дивиться. Я не можу розібрати його погляд і тому відчуваю сум'яття. Адже він має бути щасливим, хіба ні? Але все минає, коли його обличчя освітлюється щирою хлоп'ячою посмішкою. Він акуратно закриває серце, на мить стискаючи в руці і дбайливо застібає його на моїй шиї.

— Я кохаю тебе, моя Рішо, — вперше зізнається він.

А в мене на очі навертаються сльози. Щаслива! Яка ж я щаслива з ним!

— Я кохаю тебе, мій Макаре.

А потім нас не існує нарізно. Близькість туманить розум і вивітрює залишки невпевненості. Туман і Вітер злилися воєдино, супроводжуючи нас у близькості, забороняючи сумніватися. Але сумнівів і немає. Я хотіла, знала, що станеться, була готова і мріяла про це саме з ним. З моїм Макаром Вітровим.

Поцілунки стають інтимнішими, а тіла ближче. Його рука зарита в моєму волоссі, а інша з силою стискає талію. Я ж, погладивши міцні руки, піднімаюся до плечей і спускаюся досліджувати приховану під футболкою спину. Він переходить на шию, принагідно покусуючи підборіддя і коли його губи обпалюють ключицю я, скрикнувши, стискаю тканину його одягу, а потім, пірнувши під неї руками дряпаю, відчувши на чутливій шкірі укус.

— Зупини мене, Рішо… Зараз… — гарчить він, із силою відриваючись.

Проводить носом по шиї. Там, де миттю раніше я відчувала губи, зараз прискорені видихи, а мені дуже потрібно, щоб він продовжив. Здається, я просто помру, якщо він зупиниться. Якщо...

Затуманеним поглядом він дивиться на мене, облизує губи, а мені хочеться, щоб...

— Макаре, будь ласка... Я твоя…

— Рішо… — знову з гарчанням. Зараз він зовсім інший. Є в ньому щось первісне.

— Я так хочу…

І гальм як не бувало. Він смикає мене догори і я, охнувши, підкоряюся. Притиснувши до стіни, знову впивається в губи поцілунком, що обпалює, а мені мало, дуже-дуже мало. І як ця стіна виявилася так близько? Вона ж була далеко...

— Кохаю тебе, кохаю… — шепоче і це крутить голову ще більше.

Зупиняється, упираючись у стіну руками і дивиться на мене. У погляді хлюпоче захоплення, запал і те, в чому він зізнався – кохання. Простягає руку, ніжно торкається щоки, великий палець, опинившись на губах, трохи відтягує нижню.

— Прекрасна моя...

Прикриваю повіки і ніжуся наче кішка. Я довіряю йому та абсолютно не хочу нічого контролювати. Ця хвилина зволікання залишає позаду божевілля, пропустивши вперед шалену ніжність, про яку я так мріяла...

Не відриваючи погляду, Макар проходить руками від грудей до стегон, щоб потягнути вгору мою сукню, що невчасно стала занадто довгою. Мить. І вона лежить на підлозі, а я одягнена у супровід його подарунку.

Те саме, яке ми вибирали з Таєю і те саме, в яке я закохалася з першого погляду. Набір кольору дорогоцінного каменю гіацинту. Тонкі шлейки, що знаходяться трохи вище велюрового бюстьє і трусики танга з такими ж деталями, які зачаровують.

Блакитні очі навпроти спалахують неприхованим бажанням. Мені подобається, як він дивиться.

— Досконала… — шепоче, а я, хоч і зніяковіла, але почуваюся саме такою, якою він мене описує. Досконалою.

Підхопивши на руки так несподівано, що я скрикую, Макар несе мене сходами нагору. До своєї спальні.

Світло вимкнене, лише завіси блек-аут не зачинені повністю, даруючи нам двом трохи світла від потопаючого у вогнях міста.

Він кладе мене на ліжко, і я в очікуванні витягуюсь, простягаючи до коханого руки. Макар опускається зверху. Проводить довгими пальцями по шиї, минаючи тонкі шлейки, опускає долоню на живіт і нижче...

— Ах… — виривається голосне і тілом біжать мурашки.

Він цілує губи, і слідує тим самим шляхом, де подорожували пальці. Пристрасть полонила не тільки мій глузд, він упивається мною. Поцілунки вздовж тіла вологі та гарячі, дихання голосне та важке, а наші рухи такі нетерплячі. Я зариваюсь пальчиками у волосся і тягну до чоловічого рику. Макар заводить руку за мою спину, клацаючи замочком і коли верх комплекту летить убік, я завмираю, розплющивши очі і повністю відчувши момент. Зараз. Це розуміння трохи тверезить, але його губи на моєму тілі знову занурюють у нірвану.

— Макаре, — гукаю досить голосно, але так мені лише здається. На ділі виходить тихо і скомкано, на видиху... І мені доводиться повторити трохи голосніше.

— Так, моя Рішо?

Він відриває губи від мого плаского живота, поцілунками піднімається вище, щоб знову накрити губами мої...

— Я... хотіла сказати...

— Якщо ти передумала, я зупинюся… — заспокоює, прибираючи з обличчя розпатлане врізнобіч волосся.

— Ні-ні, лише... Я ніколи не... Ні з ким... — його брови нахмурюються і цей вираз обличчя дуже відрізняється від поведінки тіла. — Ти перший, Макаре... — вимовляю нарешті те, що так довго хотіла сказати.

— Рішо… — голос сиплий, гострий погляд, а дихання зупиняється. Він різко шумно видихає, а його ліва рука, що упирається в матрац поруч із моєю головою, з силою здавлює тканину. Ця новина втішила його чи засмутила? — Я кохаю тебе, моя кохана. Кохаю. Тільки ти, чуєш? Це все по-справжньому. Запам'ятай, моя улюблена дівчинко. Тільки ти. Моя... Моя...

— Я кохаю тебе, Макаре. Я так тебе кохаю...