Читати книгу - "Межа Фундації"

Вона вже явно побувала в компактній вбиральні, де освіжила своє тіло олією, теплим повітрям та дрібкою води. Дівчина загорнулася в халат і міцно тримала його, відчуваючи напад болісної сором’язливості. Волосся в неї було сухе, але сплутане.

Вона тихо сказала:

— Пане…

Гендібал відірвався від графіків та комп’ютера.

— Так, Нові?

— Я бути охоплена сумом… — Вона замовкла, а тоді повільно сказала: — Мені дуже незручно вас відволікати, пане, — відтак вона знову збилася, — але мене охопити втрата мого одягу.

— Одягу? — Гендібал якусь мить дивився на неї пустим поглядом, а потім підвівся, відчувши каяття. — Нові, я забув. Твій одяг треба було почистити, він у мийному кошику. Його вже випрано, висушено й складено. Я мав його витягти й покласти на видноті. Але забув.

— Я не хотіла… не хотіла, — вона опустила очі, — образити вас.

— Ти не ображаєш, — весело сказав Гендібал. — Слухай, я обіцяю, що коли все це скінчиться, я подбаю, щоб у тебе була купа одягу — нового й найостаннішої моди. Ми летіли поспіхом, і мені не спало на думку взяти із собою якийсь запас, але, Нові, нас тут лише двоє і якийсь час ми будемо разом у дуже тісних приміщеннях, тож немає потреби так перейматися через… — Він невизначено махнув рукою, побачив її переляканий погляд і подумав: що ж, вона лише сільська дівчина й має свої стандарти; може, вона й не заперечуватиме проти різноманітних непристойностей, але хоче бути вдягненою.

Тоді йому стало соромно, і він зрадів, що вона не «науковиця» і не може відчувати його думки.

— Принести твій одяг? — запитав Гендібал.

— О ні, пане. Це не для вас… я знаю, де він.

Наступного разу він уже побачив її вдягненою як слід і з зачесаним волоссям. У ній явно відчувалася сором’язливість.

— Пане, мені соромно, що я поводилася так непоряд… непорядно. Я мала б знайти свої речі сама.

— Нічого, — відповів Гендібал. — Ти дуже добре даєш собі раду з галактичним стандартом, Нові. Дуже швидко вчиш мову науковців.

Нові раптом усміхнулася. У неї були трохи нерівні зуби, але це анітрохи не применшувало сяйва, що йшло від її обличчя, яке стало майже ніжним від похвали, зауважив Гендібал. Йому недарма подобається її хвалити, сказав собі він.

— Гаміші будуть про мене погано думати, коли я повернуся, — сказала вона. — Казати… казатимуть, що я словоруб. Так вони називають того, хто дивно говорить. Вони таких не люблять.

— Сумніваюся, що ти повернешся до гамішів, Нові, — відповів Гендібал. — Упевнений, що коли все це закінчиться, для тебе знайдеться місце в комплексі, тобто з науковцями.

— Я б залюбки, пане.

— Може, тобі б хотілося називати мене «Спікер Гендібал» або просто… Усе, розумію, не хотілося б, — сказав він, реагуючи на її обурений погляд. — Що поробиш.

— Це було б непристойно, пане. А можна мені запитати, коли все це завершиться?

Гендібал похитав головою.

— Важко сказати. Просто зараз я маю дістатися деякого місця якнайшвидше. Цей корабель, хоча дуже добрий як для свого типу, усе-таки повільний, і «якнайшвидше» — це не дуже швидко. Розумієш, — він указав на комп’ютер та графіки, — мені треба розрахувати шлях через великі відрізки простору, проте комп’ютер має обмежені потужності, а я не надто на цьому розуміюся.

— Ви мусите поспішати через якусь небезпеку, пане?

— Що змушує тебе думати про небезпеку, Нові?

— Бо іноді я бачу, коли ви, мабуть, мене не помічаєте… ваше обличчя схоже… я не знаю цього слова. Не перелякане, але ви й не очікуєте поганого.

— Сповнене передчуттів, — пробурмотів Гендібал.

— Ви стурбований. Це те слово?

— Залежить від того, що ти маєш на увазі. Що ти хочеш сказати словом «стурбований», Нові?

— Що у вас такий вигляд, ніби ви кажете собі: «Що я буду робити далі із цією великою проблемою?»

Гендібал був приголомшений.

— Так, це означає «стурбований», але невже ти бачиш це на моєму обличчі, Нові? У Місті Науковців я дуже стараюся, щоб ніхто нічого на ньому не прочитав, але я думав, що тут, у космосі, коли я один (якщо не рахувати тебе), то можу розслабитися і, так би мовити, пустити все на самоплив. Вибач. Це тебе збентежило. Я хочу сказати, що коли ти така сприйнятлива, мені треба бути уважнішим. Іноді я мушу повторювати собі, що навіть нементалісти здатні на проникливі припущення.

Нові розгубилася.

— Не розумію, пане.

— Це я до себе, Нові. Не турбуйся.

— Але ж небезпека є?

— Є проблема, Нові. Я не знаю, що знайду, коли дістануся Сейшелла — це місце, куди ми прямуємо. Може трапитися так, що я опинюся в дуже важкій ситуації.

— Але ж хіба це не небезпека?

— Ні, тому що я зможу дати собі з нею раду.

— Звідки ви знаєте?

— Бо я науковець. І я найкращий з них. У Галактиці немає нічого, із чим я не міг би впоратися.

— Пане, — обличчя Нові скривилося від чогось дуже схожого на біль, — я не хочу образу… тобто образити вас і розізлити. Але я бачила вас із цим придуркуватим Руфірантом, і тоді ви були в небезпеці. А він лише гаміський фермер. А тепер я не знаю, що вас чекає, і ви теж.

Гендібал засмутився:

— Ти боїшся, Нові?

— Не за себе, пане. Страшно… я боюся… за вас.

— Можеш казати «страшно», — пробурмотів Гендібал. — Це теж годиться для галактичного стандарту.

На якусь мить він замислився. Потім підняв голову, узяв доволі грубі руки Сури Нові у свої і сказав:

— Нові, я не хочу, щоб ти чогось боялася. Я тобі поясню. Ти розумієш, що побачила небезпеку (або те, що вона може бути) з виразу мого обличчя так точно, ніби можеш читати мої думки?

— Правда?

— Я можу читати думки краще, ніж ти. Саме це вчаться робити науковці, і я дуже добрий науковець.

У Нові розширилися очі, вона забрала свою руку. Здається, навіть затамувала подих.

— То ви можете читати мої думки?

Гендібал поспішно підняв палець.

— Ні, Нові. Я не читаю твої думки, хіба тільки тоді, коли мушу. Я не читаю твої думки.

(Він розумів, що насправді бреше. Неможливо було бути разом із Сурою Нові й не розуміти загальний напрям деяких її думок. Для цього навряд чи потрібно бути другофундатором. Гендібал відчув, що от-от почервоніє. Але навіть від гамішки таке ставлення йому лестило… І все ж її потрібно заспокоїти суто з гуманних міркувань…)

— Я можу також змінювати думки людей, — сказав він. — Можу змушувати людей відчувати образу. Можу…

Але Нові похитала головою.

— Як ви все це можете, пане? Руфірант…