Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Пам’ятаєте, про що ви тоді розмовляли?

— Все пам’ятаю,— відповіла Уна.— Може здатися, що я перебільшую, але ні. Спершу я її насварила за те, що вона ходила в бар з Сатчвеллом — вона мені про те розповіла по телефону. Вони випадково зіштовхнулися на вулиці. Марго сказала, що він ніби справді змінився, і я, не брехатиму, стривожилася. Вона б не стала зраджувати, але Марго була нещаслива в шлюбі. В барі вона розповіла мені все. Сатчвелл хотів знову з нею зійтися, але Марго відмовила. Я їй повірила, й ось чому: вона говорила про ту відмову з таким уже нещасним виглядом!

Марго того вечора здалася мені виснаженою. Я її ще не бачила такою нещасною. Сказала, що після зустрічі з Сатчвеллом Рой з нею уже десять днів не розмовляє. Вони посварилися, бо Роєва мамця знову прийшла до них як до себе додому. Марго хотіла зробити ремонт, а Рой їй на те сказав, що не можна чіпати старі речі, бо мамці це розіб’є серце. Марго була чужа у власному домі — навіть чіпати нічого не можна. Вона мені сказала, що в неї у голові постійно крутяться рядки з «Court and Spark»...

Робін у замішанні глянула на неї, і Уна пояснила:

— «Court and Spark» — «Флірт й іскра» — це альбом Джоні Мітчелл. Ото була її релігія! Марго божеволіла від цього альбому. Вона говорила про рядок з пісні «The Same Situation»: «Caught in my struggle for higher achievements, // And my search for love that don’t seem to cease»[2]. Я досі не можу слухати той альбом. Дуже болить.

Марго розповіла мені, що посиділа з Полом у барі, а тоді прийшла додому й розповіла про все Рою. Я думаю, що вона й почувалася винною за ту зустріч, і хотіла якось його розворушити. Вона була така втомлена й нещасна і ніби казала: але ж колись мене хотів не тільки ти? Така вже людська натура. Вона ніби казала: «Прокинься! Ти не можеш мене ігнорувати, не слухати, відкидати всяку можливість для компромісу».

Але Рой був не такий чоловік, щоб спалахнути й почати жбурляти речі. Якби він так учинив, їй, мабуть, стало б легше. Так, Рой таки розлютився, але тільки зробився ще більш холодним і мовчазним. Я так думаю, він їй і слова не сказав аж до самого зникнення. Коли ми домовлялися про зустріч одинадцятого, Марго мені сказала по телефону, що так і живе, ніби в безмовному монастирі. Повна безнадія. Я ще подумала, що вона точно покине Роя.

Коли ми тоді востаннє бачилися в пабі, я її попередила: «Сатчвелл не відповідь на твої негаразди з Роєм». Ще ми говорили про Анну. Марго усе б віддала, щоб ще рік-другий побути вдома з Анною, і саме цього від неї хотіли Рой і його мати — щоб вона сиділа вдома з дитиною і покинула роботу.

Але Марго не могла цього зробити. Вона мусила дбати про батьків. Її мамця тоді вже захворіла, і Марго не хотіла, щоб вона прибирала чужі будинки й далі. Поки вона працювала сама, могла спокійно віддавати гроші батькам і дивитися Рою в обличчя, але його матуся не допустила б, щоб її вразливий тендітний синочок гарував на якусь пару прокурених кокні.

— Можете згадати, про що ви ще розмовляли?

— Про «Плейбой», бо я збиралася йти з клубу. Квартиру я купила й тепер планувала вчитися. Марго була тільки за. Тільки я знала, як вона ставиться до релігії, і не казала, що хочу вивчати теологію. Ще ми говорили про політику. Обидві бажали, щоб на виборах переміг Вілсон. І ще я їй поскаржилася, що досі не знайшла свого єдиного. Мені було вже за тридцять. У ті часи в такому віці пізнувато було шукати чоловіка. Потім ми попрощалися, але я їй перед тим сказала: «Пам’ятай, що в моїй квартирі завжди є вільна кімната і є де поставити дитяче ліжечко».

В очах Уни знову зібралися сльози й потекли їй по щоках. Вона взяла серветку та притиснула до обличчя.

— Вибачте. Сорок років минуло, а таке відчуття, ніби воно було вчора. Мертві не зникають. Якби зникали — було б легше. Я так чітко бачу її! Якби вона зараз піднялася отими сходами, я б навіть не здивувалася. Вона була така яскрава! И отак зникла, лишивши саму порожнечу...

Робін мовчала, поки Уна не витерла сліз, а тоді спитала:

— Що ви пам’ятаєте про домовленість зустрітися одинадцятого?

— Марго мені подзвонила й запропонувала зустрітися в тому самому місці й у той самий час. Але тон був якийсь дивний. Я ще спитала: «Що це з тобою?» А Марго мені: «Хочу спитати твоєї поради про одну річ. Я, здається, божеволію. Про це не слід ні з ким говорити, але тобі я довіряю повністю».

Страйк і Робін перезирнулися.

— Про це що — ніхто ніде не написав?

— Ні,— відповів Страйк.

— Ні,— повторила Уна й уперше розсердилася.— І чого я не здивована?

— Чого? — спитала Робін.

— Талбот блекоти наївся,— відповіла Уна.— Я це зрозуміла за перші п’ять хвилин розмови. Подзвонила Рою і кажу: «Той чоловік не при собі. Подай скаргу, хай передадуть справу комусь іншому». Але Рой нічого не зробив — чи зробив, але нічого не домігся.

А Лосон думав, що я просто дурноверха кроличка. Вирішив собі, що я розповідаю казочки, щоб здаватися цікавою на тлі зниклої подруги. Марго Бамборо була мені не просто подруга, а сестра,— пристрасно заявила Уна,— і по-справжньому про неї я говорила тільки зі своїм чоловіком. Усі очі перед ним виплакала за два дні до весілля, бо ж вона мала бути там теж! Мала бути моєю почесною дружкою.