Читати книгу - "Айвенго (укр)"

Герман Гудольрик, четвертий із прецепторів, присутніх на суді, підвівся і з дозволу гросмейстера сказав:

— Я бажав би почути, високопреподобний отче, із вуст брата нашого, доблесного Бріана де Буагільбера, якої він сам думки про всі ці дивні обвинувачення і про свою злощасну пристрасть до цієї дівиці.

— Бріане де Буагільбер, — сказав гросмейстер, — ти чув запитання нашого брата Гудольрика? Наказую тобі відповісти йому!

Буагільбер продовжував мовчати.

— Він одержимий бісом мовчання, — вирішив гросмейстер. — Згинь, сатано! Говори, Бріане де Буагільбер, заклинаю тебе хрестом, цим символом нашого ордену!

Буагільбер з неймовірним зусиллям поборов у собі дедалі зростаюче обурення й презирство.

— Бріан де Буагільбер, — відповідав він, — не може відповідати, високопреподобний отче, на такі дикі й безглузді обвинувачення. Але якщо зачеплять його честь, він захищатиме її своїм тілом і ось цим мечем, що нерідко бився на користь християнства.

— Ми тобі прощаємо, брате Бріане, — сказав гросмейстер, — хоча ти й згрішив перед нами, похваляючися своїми бойовими подвигами. Але ми даруємо тобі прощення, бо ти говориш за намовою того, кого ми, з Божою допомогою, виженемо із середовища нашого.

Презирство і злість блиснули в чорних очах Буагільбера, але він нічого не відповів.

— Отож, — продовжував гросмейстер, — ми продовжимо наше розслідування, братіє. З благословення нашого святого заступника ми до кінця розкриємо таємницю цього зла. Нехай ті, кому щось відомо про життя і вчинки цієї жінки, вийдуть наперед і свідчать про те перед нами.

У віддаленому кінці залу почулись якийсь шум і метушня; на питання гросмейстера, що там відбувається, йому відповіли, що у натовпі є каліка, якому підсудна повернула можливість рухатись, вилікувавши його чудодійним бальзамом.

Із натовпу виштовхнули вперед бідного селянина, саксонця родом. Він був охоплений смертельним страхом, очікуючи покарання за те, що його вилікувала від паралічу єврейка. Однак це лікування не було повним: бідолаха дотепер міг пересуватися тільки на милицях. Дуже неохоче, з гіркими сльозами розповів він, що два роки тому, працюючи столяром у багатого єврея Ісаака в Йорку, він раптом занедужав; тоді Ревека стала лікувати його якимось бальзамом, який повернув йому здатність рухатись. А коли він трохи одужав, вона дала йому баночку цієї дорогоцінної мазі і гроші на повернення додому.

— І дозвольте сказати вашій преподобній милості, — закінчив свідок, — не може того бути, щоб ця дівиця мала щодо мене злий намір, хоча й правда, на її лихо, вона єврейка. Однак, коли я мазався її зіллям, щоразу читав про себе «Отче наш» і «Вірую», а зілля від того діяло не гірше.

— Мовчи, рабе, — сказав гросмейстер, — та йди геть! Таким тварюкам, як ти, тільки й личить лікуватися в диявольських знахарів та працювати на користь сатанинського кодла! Я тобі кажу: ворог роду людського насилає хворобу тільки для того, щоб її вилікувати і тим викликати довіру до диявольського лікування. У тебе ще залишилася та мазь, про яку ти говориш?

Селянин тремтячою рукою поліз за пазуху і витяг звідти маленьку пляшечку з кришкою, на якій було написано кілька слів єврейськими буквами. Для більшості присутніх це було явним доказом того, що сам диявол приготував зілля. Бомануар перехрестився, взяв у руки баночку і, добре знаючи східні мови, легко прочитав напис: «Лев із коліна Іуди переміг».

— Дивна влада сатани! — мовив гросмейстер. — Адже зумів він перетворити Святе Письмо на знаряддя богохульства, змішавши отруту з необхідною нам їжею! Чи немає тут лікаря, який міг би нам сказати, з чого зроблено цю чарівну мазь?

Двоє медиків, як вони себе величали, — один чернець, а другий цирульник, — виступили вперед і, роздивившися бальзам, оголосили, що склад цієї мазі їм зовсім невідомий, а пахне вона миррою і камфорою, які є, на їхню думку, східними травами. Однак, спонукувані професійною ненавистю до успішної суперниці у ремеслі, вони не забули натякнути, що мазь зроблено з якогось таємничого чаклунського зілля протизаконним способом; що самі вони, хоч і не чаклуни, але ґрунтовно обізнані з усіма галузями медицини, наскільки вона сумісна зі сповіданням християнської віри. Після закінчення цієї лікарської експертизи сакс смиренно попросив, щоб йому повернули мазь, яка давала полегшення, але гросмейстер насупився і запитав його:

— Як тебе звати?

— Хігг, син Снелля, — відповідав селянин.

— Так слухай же, Хіггу, сину Снелля, — сказав Бомануар, — краще бути прикутим до ліжка, ніж зцілитися, приймаючи зілля нечестивих єретиків. І краще озброєною рукою відібрати в єврея його скарби, ніж приймати від нього подарунки чи працювати на нього за гроші. Іди і роби, як я наказую.

— Ох, — сказав селянин, — як буде завгодно вашій милості! Для мене-то вже пізно робити, як ви вчите, — адже я каліка, — але в мене є два брати, вони служать у багатого рабина Натана Бен-Ізраїля, тож я передам їм слова вашого преподобія, що краще пограбувати єврея, ніж служити йому чесно й старанно.

— Що за дурниці верзе цей негідник! Женіть-його геть! — наказав Бомануар, не знаючи, як спростувати цей практичний висновок зі свого напучення.

Хігг, син Снелля, змішався з натовпом, але не пішов із залу, очікуючи вирішення долі своєї благодійниці.

У цю хвилину гросмейстер наказав Ревеці зняти покривало. Вона вперше порушила мовчанку і сказала зі смиренною гідністю, що для дочок її племені незвично відкривати обличчя, якщо вони знаходяться перед зборами незнайомців. Її ніжний голос і лагідна відповідь пробудили в присутніх почуття жалості. Проте Бомануар повторив свою вимогу. Варта кинулася вперед, збираючись зірвати з неї покривало, але вона встала і сказала:

— Ні, заклинаю вас любов'ю до ваших дочок! На жаль, я забула, що