Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

− Це скупчення зірок я точно бачила, − тицяю пальцем у мерехтливі напівпрозорі вогники. На-агари, мовчки спостерігаючи за мною весь цей час, підповзають ближче, щоб роздивитися те, що я показую.

Знову зміщую ракурс і душу пробирає ознобом, коли голограма точно повторює моє бачення. Принаймні, до моменту появи тварюки.

− Цей астероїд я теж точно бачила, − хрипко видихаю, спостерігаючи, як повз нас пропливає кам'яна брила. − Він схожий на величезну качку, я запам'ятала його. І цей теж. Це вони… точно вони. Я бачила це все. І та страшна тварюка припливла десь звідти, – вказую підборіддям у той бік, де в моєму баченні панувала безпросвітна чорнильна пітьма, а тут, на голограмі, клубочиться якийсь дивний серпанок.

Тремтячи всім тілом, облизую пересохлі губи. Озираюсь на своїх попутників. Так хочеться знову сховатись у когось на грудях. Але на-агари виглядають похмурими та зосередженими. Здається, я їх вкотре приголомшила.

− Може, наш-ш-ша Ж-шеня теж віщунка? – вимовляє Шоа-дар, кидаючи погляд на старшого брата.

− Віщунка? – округлю здивовано очі. – Теж? А хто ще?

− Розкажемо, коли повернемося, − відрізає Са-ард, пильно припиняючи розвиток теми. − Щодо Ж-шені, можливо. Але все ж таки я схиляюся до думки, що це видіння дійсно належало не їй, а наш-ш-шій пасажирці. А Ж-шеня його якимось чином перехопила.

− Або личинка їй це видіння показала. Протореним шляхом, − жмуриться Шоа-дар, практично підтверджуючи мої ранкові думки з цього приводу.

− Тоді у нас-с-с проблема, − грає жовнами змій старший.

− Зв'язок? – здіймає брови молодший.

− Так. Причому такий, який навіть я не можу вловити.

− Отже, треба с-с-спробувати об'єднати сили…

− Стійте, стійте! − скидаю я руки. – Ви про що взагалі? Який зв'язок?

− Ментальний. Між тобою і Чарпатчхе, ніби дитині малій пояснює Шоа-дар.

− Тобто... вона може пробратися крізь ваш блок і прочитати мої думки?

− Ні. Таке б ти точно відчула. Та й ми б помітили. Якщо ж наш-ш-ші здогадки вірні, то виходить, що личинка може транслювати тобі такі от речі, а ти легко це вловлюєш-ш-ш.

− Це так погано? − я підіймаю погляд на Са-арда. Він через це весь день був похмуріший за хмару? — Вона ж ніби допомагає нам. І це видіння... Може, це знову попередження?

− Можливо. Але непрохана допомога від істоти, здібності якої ми не знаємо до кінця і не можемо контролювати, не викликає в мені довіри.