Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"

паном і наглядачем ще густіший і міцно тримає за горло. Коли все вже готове, Михаїл виходить на середину й справді вичитує по черзі, хто скільки заборгував піших днів, а хто скільки запряжних. Це триває якийсь час. Коли він закінчує, підводяться вельможний пан Вікторин Богуш і кажуть, що бити за кару не будуть, що він будує курорт у Лятошині біля Емауса і що якщо хтось має такі заборгованості, нехай зголоситься до праці на будівництві. А крім того кожному охочому будуть даровані всі добровільні роботи при дворі, і оплату він отримає достойну, а ще тих, хто працює, годуватимуть двічі на день. У кімнаті здіймається гамір — цього ніхто не сподівався. І справді на тих водах щось із паном Вікторином сталося такого доброго, що аж страх.

Шеля в сміх, гучний сміх, Шеля сміється за всіх.

А то добре, а то спритно, каже, дати хлопам те, що вже словом цісарським давно мають обіцяне, а крім того пробувати загнати їх на роботу, одну панщину другою замінити. Якуб киває панові Богдану Винярському, якого пан Богуш вигнав був кілька років тому з двору. Винярський після вигнання став місцевим писарем, тобто приватним службовцем по найму, який укладає листи й менші документи для хлопів, що не вміють читати й писати. Пан Богдан обережно розгортає прикрашений габсбурзьким орлом документ і гучним голосом зачитує, що іменем Його Милості кайзера, а також владою і повагою адміністрації губернатора Галіції і Лодомерії скасовуються всі цьогорічні заборгованості по панщині з огляду на біди, нещастя і неврожаї, які цього року сталися в Галілеї. Особливо застерігаємо селян, аби підбурювачам ніякої віри не давали й не відступалися від кайзера, який є їхнім захисником і другом; що найбільші вороги Монархії, поляк і москаль, разом кнують, як тут у Галілеї підняти повстання, а може, й кров селянську пролити. Підписав ерцгерцог Фердинанд Карл Йозеф Габсбурґ-Есте, з ласки милостиво пануючого кайзера губернатор Галіції і Лодомерії, протектор Буковини, князь Цешина etc. Кімната вибухає гамором. Кожен перекладає собі губернаторські слова в голові. Тобто на цей рік панщина скасована? Панщина скасована! То для чого ми, дурні, ціле літо на панському робили, сінокоси, жнива, а тепер копання? Враз виходять на середину пан Вікторин Богуш, виривають у Винярського папір, пробігають по ньому очима, а потім деруть документ на клаптики, маленькі, малесенькі, підкидають вгору, аби попадали, наче сніг. «Сам ти це, безголовий, написав!» — ревуть Богуш, аж шиби дрижать у вікнах. Це твій почерк, пізнаю, а помилок, яких тут насадив, більше, ніж биків на мадярському пасовиську; папір можеш собі в дупу запхати. Винярський пробує відгавкатись, але пан Вікторин тарахають його кулаком по морді, аж зуби дзенькнули. А потім ще раз, з другого боку. Хай собі Винярський забагато не мудрує.

Ну-же, браття! Ну-же, хами! Досить вже нас батогами!

Якуб Шеля перестрибує через поваленого Винярського і ну гамселити кулаками вельможного пана Вікторина: по голові, по животу, не дарую, скурвисину, не дарую, а що моє, те заберу, тьху. Щось там ще кричить про панську сваволю й про легковаження цісарських законів, але вже кульгавий Михаїл біля нього, вже інші слуги, а з ними жартів немає, блискає холодна зброя, хтось витягає пукалки, трррах, трррах, аж вапно сиплеться зі стелі. Кілька хамів кидається в бучу. Той кричить: «Бий лайдаків!», цей: «За цісаря!», а ще інший вигукує ім’я Боже всує або посилає скурвисинів на погибель. Але хами — це тільки хами, і Михаїл зі своїми прибічниками в три секунди обезвладнюють Шелю й особливо запальних селян. Двоє таємничих розбійників, які товаришили Якубу за столом, кудись зникли; пізніше знайдуться такі, які скажуть, що з корчми вибіг тієї ночі справжнісінький кабан і такий же справжній олень; але люди після чарки різні речі розказують.

Гей, людоньки-кохасики, що сталось з весіллям?

Чом вам радість зіпсували із Богушем Шеля?

В хама морда вся розпухла, з пана лють аж трискає:

«Геть, Якубе! Проклинаю! Щоб тебе повісили!»

Серця в кнайпі завмирають, навіть обличчя Михаїла застигає. Такого навіть найстарші діди не пам’ятають, аби дідич казали когось у дожинки вішати. Палицями віддухопелити, це ясно — але щоб вішати? Проте Вікторин Богуш таке страшне мають обличчя, таке розгніване й залите кров’ю з розтятої брови, що ніхто не насмілюється перечити йому. Бо якщо пан кажуть хлопа повісити, то хлоп нічого іншого зробити не може, лиш повиснути. Вже Михаїл веде Шелю під руку, веде надвір, коротко гарикнув, наказуючи комусь із слуг перекинути мотузку через гілляку розлогої липи, що росте біля дороги. Тримає Якуба твердо, а його немолоді вже руки мають силу залізних кайданів. Слова вельможного пана можуть бути Михаїлові не в смак, але наказ — це наказ, а Шеля все ж підняв руку на вельможного пана. Повісити — то повісити. Надворі мокро і вітряно. Темно. Погода для вішання в самий раз.

На подвір’ї й на дорозі з’юрмилися люди.

Гей, повисне нині Шеля, бунтувать не буде!

Усі мовчать, одна тільки маленька Зося Богушівна схлипує і порохкує, і через це вже зовсім нагадує маленьку свинку. У напівтемряві, на краю світла, що виливається з корчми, Абрам Тінтенфас кружляє і роздає горілку. Селяни беруть і п’ють, навіть не думаючи, а Кольман старанно занотовує кожен кухоль; бліде, гостре обличчя жида світиться радістю, а радість ця має в собі далекий відблиск шеолу. Якуб Шеля також мовчить. Одна половина його обличчя, ота поранена, застигла в камінній недвижності, наче вже лягла на неї тінь смерті; друга половина більше здивована, ніж гнівна, не до кінця довіряє тому, що діється. А пан Вікторин Богуш дивляться на все це, на натовп, на Шелю, на ніч, дивляться з холодною байдужістю, дивляться згори, як дивиться Бог. І через це своє глядіння спершу не помічає Слави, яка з’являється збоку від нього безшелесно, наче нетля. Давай, шепоче, скінчи вже цю казку, розвій зміїні чари, нехай один помре, а другий залишиться, усе вернеться на своє місце: пан буде паном, а хам — хамом. «Давай, Якубе», — шепоче й дивиться просто в очі Вікторина, аж у нього від того погляду кров застигає кригою. І Богушеві пригадуються всі розповіді, всі чари, про які він чув, сила яких кінчалася разом зі смертю, бо жодна сила на світі, за винятком Божої, не може рівнятися із силою смерті, жодна — ані зміїна, ані відьмина, ані чортова. І вельможний пан не знають, що станеться, коли повісять Шелю. Чи тоді справжній Вікторин Богуш