Читати книгу - "Фаворитка. Між двох вогнів, Очеретяна Кішка"

3 роки по тому

Будівництво добігало кінця. Робітники вже закінчили внутрішнє оздоблення та привезли меблі, а навколо маєтку висадили дерева. Новий парк виглядав розкішно навіть зараз, але вже можна було уявити, яким він стане за кілька років. Головною дорогою проїхала карета – далеко не перша, що з'явилася тут за останній тиждень, але, мабуть, найочікуваніша слугами та самими господарями. 

Всі хотіли побачити короля, тим більше, що він зволив приїхати з дружиною. Жінки тремтіли від нетерпіння, бажаючи подивитися на модну сукню її величності та нову зачіску, чоловіки мріяли поглянути на коней... У всій цій метушні тільки Дерік зберігав зовнішній спокій – зустріч із королем була неминучим, але неприємним обов'язком.

Зрештою гості під'їхали. Слуги вишикувалися біля входу, лакей відчинив дверцята, опустив підніжку і на першій на неї ступила нога Катріни. Як і слід було очікувати, вона виглядала чудово, блищала коштовностями та розкішним вбранням. По тому, як красуня прикривалася довгою шаллю, можна було здогадатися, що її величність при надії і чекає на другу дитину. За невідомим збігом обставин з усіх дітей Йоханни тільки Філіпп зміг продовжити королівський рід і призвести на світ сина. Тепер його влада ще більше утвердилася, і ніхто навіть подумати не наважувався, що близнюк Едвіна займає не своє місце, а сидить на троні замість брата.  

Обмін люб'язностями пройшов за всіма правилами етикету. Його величність хотів подивитися будинок свого головного постачальника – срібні копальні виявилися напрочуд багатими та забезпечили двір з його непомірними запитами великою частиною доходу. Катріна, своєю чергою, хотіла поглянути на суперницю, але обидві дами зуміли поводитись настільки люб’язно, наскільки цього вимагав етикет. 

- Граф, вибачте, але мені доведеться викрасти вашу дружину, – Філіпп підійшов до Шарлотти і взяв її під руку. – Я знаю, що ви збудували оранжерею і хочу, щоб її світлість показала мені все сама! 

Брови Катріни злетіли вгору, але у Деріка дістало такту зробити зустрічну пропозицію – можна було прогулятися садом, де буяли бузок і жасмин. Коли Філіп із Шарлоттою відійшли на безпечну відстань, король наважився розпочати розмову, яку відкладав уже досить давно:

- Я бачу, ви благополучні, пані, і радий, що це так!

- Дякую, я й подумати не могла, що вас турбує моя доля! – її щоки трохи почервоніли, а Філіпп усміхнувся, але посмішка вийшла невеселою. 

- Даремно! Те, що я хочу сказати, має стосуватися лише ваших вух, я можу бути в цьому певен?

Вони зупинилися і тепер Шарлотта дивилася в такі знайомі блакитні очі.

- Звичайно, ваша величність! 

- Мій бідний брат любив вас, я це знаю, хоча це було дивне кохання... Ми провели разом не так багато часу, але часто про нього згадую. Королева залишила йому землі, і я передав би їх вам, тому що Едвін хотів бачити тільки одну господиню свого будинку, – Філіп помітив, як вона зблідла, але не дав сказати ні слова. – Не заперечуйте. Я не наполягатиму! Я бачу, що граф не з тих чоловіків, які приймають те, що він назвав би подачкою. Але це ви прийняти зобов'язані!

Філіпп вклав у руку Шарлотти медальйон. Вона зволікала, перш ніж його відкрити і тільки потім натиснула на клямку. Половинки розкрилися: усередині була мініатюра з портретом Едвіна та пасмо його волосся. Вона прикусила губу і на секунду на віях блиснули сльози, і графиня підняла обличчя.

- Яке яскраве сонце, сліпить очі! Дякую вам, ваша величність, – вона зробила реверанс – я його зберігатиму! 

Вони неквапливо повернулися і пішли назад, туди, де вже чекав Дерік із прекрасною Катріною, яка вже почала нервувати. Вона встигла скуштувати всі можливі задоволення в цій поїздці й хотіла скоріше відвезти чоловіка подалі від тієї, яка досі здавалася небезпечною суперницею. Слуга приніс склянку лимонаду – охолодити внутрішній запал і впоратися з легкою нудотою. Судячи зі стану, у них буде хлопчик – ще один син, який зробить становище на троні непорушним. 

Коли гості поїхали, Дерік обійняв дружину за плече, і вони неквапливо обійшли будинок. На вільному майданчику в тіні дерев Артур вправлявся у фехтуванні і якраз «переміг» Вілла, який впав у пилюку і дуже правдоподібно просив милосердя. Нянька, що стояла трохи осторонь, відволіклася буквально на хвилину, і її молодша підопічна встигла добігти до «пораненого» бідолахи. 

Елоїз, якій нещодавно виповнився рік, вже добре ходила і була напрочуд миловидною дитиною. Їй дісталося все найкраще від обох батьків – темні локони Шарлотти та пронизливі чорні очі Деріка з довгими віями. Добігши до Вілла, Елоїз притиснулася до нього щокою і погладила по голові, викликавши всіх присутніх сміх.

- Пам'ятаєш, що я казав тобі, Летті? Ти дала притулок під своїм дахом майбутньому зятю, і я нічого не матиму проти!  

- Перестань! – Шарлотта посміхнулася, дивлячись, як Вілл сміється та бере Елоїз на руки. – У них чотирнадцять років різниці! 

- Та невже? – брови Деріка поповзли нагору, а на обличчі з'явилася знаменита посмішка. – Десь пам'ятається мені зустрічалося щось подібне. І не кажи, що тобі самій хотілося б знайти когось молодшого…

Графиня зніяковіла – вона ніколи не замислювалася над цим. Якщо між ними і існувала різниця у віці, характері чи смаках, то лише в очах світу. А при дворі - Шарлотта це знала - їхній шлюб викликав лише заздрість, і лише іноді – плітки, яким сьогодні важко було повірити.