Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 82

Його Високість віддав розпорядження слугам, і вони поспіхом розбіглися.

- Тепер я знаю, як тебе заспокоїти, - сказав Асгард, присівши поряд зі мною і зазираючи у вічі.

- А? - невиразно вловила сенс сказаного.

- Ти не перестаєш мене дивувати, - продовжив Його Високість, ніжно мене розглядаючи. — Одного разу, ще в юності, я хотів показати небо дівчині, яка мені сподобалася, але вона так верещала від жаху, що я ледве не впустив бідолаху, добре, що піднявся зовсім невисоко.

- Піднявся? – перепитала я. - Але ж ти залишався на землі?

– Ми з драконом одна сутність, – пояснив принц. - Я бачу і відчуваю так само, як і він, наче це я сам. Магія невіддільна, забери у мене магію і я не виживу.

- Тому коли поранили дракона... - почала я і на мить зробилося тривожно.

– Рани залишаються на моєму тілі, – підтвердив Асгард.

- Тобі треба бути обережнішим, - вирвалося в мене.

- У цьому світі мало хто може зі мною впоратися, - спробував заспокоїти Дракон, тільки від його слів стало ще гірше.

- А Білий дракон? – задала питання, яке тривожило мене весь цей час. - Він зможе тебе перемогти?

Останнє сказала ледь чутно, дихання перехопило, слово «вбити» не змогла вимовити, замінивши його.

Принц опустив погляд, замислившись.

- За легендами – зможе! - сказав тихо. - Але я цього не допущу.

Його запевнення не принесло полегшення, це могло означати тільки одне – принц відмовиться від мене, як тільки з'явиться Білий дракон, і знову все всередині стиснулося від болю.

Мовчати і терпіти – не мій шлях, то сміливо продовжила розпитування.

- Ти почнеш її шукати? - і завмерла, здається, серце перестало стукати.

- Я вже її шукаю, - чесно відповів Його Високість і замовк, навіть не намагаючись розвіяти мої страхи та сумніви.

- Що буде з нами, коли знайдеш? - задала я, нарешті, найголовніше питання.

Він довго мовчав, я стиснула до болю руки в кулаки, так хотілося замахнутися і заїхати йому з усієї сили.

- Можеш не стримуватися, - промовив він, не зводячи на мене погляду. - Я притягнув тебе в цей світ, запевнив у своєму коханні. Я… винний у тому, що тобі зараз доводиться проходити. Але...

Він зробив паузу, ніби збираючись із духом.

- Я тебе не відпущу! – і сказано це було з такою пристрастю, що мені стало не по собі.

- Мене залишиш як коханку? - запитала з гіркотою в голосі.

Нарешті він підняв погляд, стільки болю та благання було в його очах. Ніколи ще не бачила, щоб Дракон так дивився.

- Я не знаю, - відповів розгублено і додав із запалом. – Тільки прошу тебе: не здавайся!

Не збиралася я, але така болісна була ця невідомість.

- Храмовники не дадуть згоди на наш шлюб найближчим часом, - заговорив принц, пояснюючи мені ситуацію, що склалася. - Лев точно все розрахував, ці бездарі вірять у найменші прикмети. Наречена, що не з'явилася на церемонію, прогнівала світобудову. І їх не турбують причини. Навіть якщо в найближче десятиліття Білого дракона не буде знайдено, ці дурні нас не обвінчають у жодному храмі цього світу.

Ось воно як. Я мала здогадатися, що кронпринц нічого просто так не робить. Він знав, що тепер, хоч би як ми хотіли, храмовники самі не допустять цього шлюбу.

- Що ж нам робити? - запитала я знову, така безвихідь утворилася. З усіх боків нас притиснули.

– Я знайду вихід! – запевнив принц.

Дуже хотілося йому повірити, зрештою, Дракон ще ні перед чим не пасував. Залишалося лише сподіватися, що й цього разу він зможе.

У цей момент у двері постукали.

- Повечеряєш зі мною? – запропонував принц, підвівшись і дозволивши увійти тим, хто за дверима.

- Я вже навечерялась, - відмовилася, важко зітхнувши і закутуючись сильніше в ковдру.

Поки слуги накривали на стіл, ми чекали мовчки.

Так, з самого початку неправильна у мене казка виходила, тільки відмовлятися від неї я не хотіла. Повернутись додому і більше ніколи не бачити Дракона? Ніколи не відчути більше його теплих рук і цієї спеки, що накриває з головою, варто йому тільки доторкнутися до мене? Забути щастя польоту та вітру в обличчя?

Ні! Це все тепер належить мені!

Принц посміхався, дивлячись на мене. Знову прочитав думки, мерзотник!

Мені було так добре та спокійно в цей момент.

- Я спати! - повідомила йому, укладаючись зручніше. Завтра буде новий день, на нас чекають нові справи та нові пригоди. Чому б і ні…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно