Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

— Ми не кохаємо одне одного; ми кохаємо ідею про одне одного. Дуже мало людей це розуміє і взагалі готове про таке міркувати. Вони сліпо вірять у власну силу творити. Будь-яке кохання — це, зрештою, кохання до себе.

Містер Еллакотт спав, відкинувши голову на спинку крісла, біля коминка й собаки. Він тихенько хропів; окуляри з’їхали на ніс. Усі троє братів Робін тихцем вислизнули з будинку. Був суботній вечір, і в «Гнідій кобилі» на майдані на них чекали друзі. Джон приїхав з університету на похорон, але не вважав, що обов’язок перед нареченим сестри аж настільки великий, щоб не випити кілька пінт «Блек шипу» з братами за рябими мідними столами біля вогню.

Робін підозрювала, що Метью хотів би до них приєднатися, але вважав, що це буде непристойно. І тепер йому доводилося дивитися програму про літературу, якої у власному домі він би не потерпів. Він би перемкнув канал, навіть не питаючи думки Робін, бо мав би за належне, що Робін не може цікавити, що там верзе цей кислолиций, пишномовний чоловік. Робін подумала, що вподобати Майкла Фенкорта — то нелегко. У вигині його вуст і брів відчувалося вроджене відчуття вищості. Ведучий — особа відома — здавався трохи знервованим.

— Отже, така тема вашого нового...

— Одна з тем, так. Замість картати себе за дурість, герой, усвідомивши, що просто вигадав свою дружину, намагається покарати жінку з плоті й крові, яка, на його думку, його обдурила. Його жага помсти — рушій сюжету.

— Ага! — тихо сказала мама Робін, піднімаючи ручку.

— Багато людей — більшість людей, гадаю,— сказав ведучий,— вважає, що кохання ідеальне, що воно очищує, що любов є джерелом самовідданості, а не...

— Брехня на брехні,— сказав Фенкорт.— Ми — ссавці, яким потрібні секс і товариство, які прагнуть прихистку сімейного кола заради виживання і відтворення. Ми обираємо так звану «кохану людину» з максимально примітивних причин — гадаю, потяг мого героя до жінок з грушоподібною фігурою самоочевидний у цьому сенсі. Кохана людина сміється чи пахне, як мати чи батько, які підтримували вас у дитинстві, а все інше — то проекції та вигадки...

— Дружба...— почав ведучий з тінню відчаю.

— Якби я зміг присилувати себе до сексуальних стосунків з кимсь із друзів-чоловіків, моє життя було б щасливішим і пліднішим,— заявив на це Фенкорт.— На жаль, мене запрограмовано відчувати потяг до жіночої статі, хай це й неплідно. Тож я кажу собі, що одна жінка захоплює мене сильніше, краще відповідає моїм потребам і бажанням, ніж якась інша. Я — складна, високорозвинена, наділена уявою істота, яка відчуває потребу обґрунтувати вибір, зроблений на дуже примітивних підставах. Оце — правда, яку ми поховали під тисячоліттями куртуазної маячні.

Робін не уявляла, що дружина Фенкорта (він наче був жонатий) подумає про це інтерв’ю. Поруч місіс Еллакотт записала кілька слів у записник.

— Він же не про помсту,— пробурмотіла Робін.

Мама показала їй записник. Там було написано: «Що за паскуда». Робін захихотіла.

З іншого боку Метью схилився над «Дейлі експресом», який Джонатан покинув на стільці. Прогорнувши перші три сторінки, де в текстах кілька разів з’являлося поруч з іменем Оуена Квайна ім’я Страйка, він почав читати статтю про те, що мережа крамниць відмовилася крутити різдвяні пісні Кліффа Ричарда.

— Вас критикували,— хоробро почав ведучий,— за те, як ви зображуєте у своїх творах жінок, головно за...

— От ми говоримо, а я вже чую, як критики шарудять, мов таргани, хапаючись за пера,— відповів Фенкорт, розтягнувши вуста в подобу усмішки.— Не знаю, що цікавить мене менше, ніж думки критиків про мене чи мою творчість.

Метью перегорнув сторінку газети. Кинувши косий погляд, Робін побачила перекинуту цистерну, «хонду сивік» на даху і покручений «мерседес».

— Ой, ми в цю аварію мало не втрапили!

— Що? — спитав Метью.

Вона бовкнула, не подумавши. Й аж заціпеніла.

— Це сталося на трасі М4,— пояснив Метью, трохи підсміюючись над нею, бо вона подумала, що могла мати до цього стосунок, адже не здатна відрізнити трасу від залізничних рейок.

— О... так-так,— відповіла Робін, вдаючи, що придивляється до тексту під фотографією.

Але Метью вже супився, щось уторопавши.

— Ти вчора справді була десь біля аварії?

Він говорив тихо, щоб не заважати місіс Еллакотт, яка слухала інтерв’ю з Фенкортом. Вагання стане фатальним. Обирай.

— Так, була. Не хотіла тебе лякати.

Метью просто дивився на неї. Робін чула, як з тамтого боку мати щось ще записує.

— Біля оцієї? — спитав він, показуючи на фото, і Робін кивнула.— Що ти робила на М4?

— Треба було відвезти Корморана на зустріч.

— Я думаю про жінок,— говорив ведучий,— ваші погляди на жінок...

— І де в біса була та зустріч?

— У Девоні,— зізналася Робін.

— Аж у Девоні?

— У нього знову біда з ногою. Він не міг поїхати туди самостійно.

— Ти возила його до Девону?

— Так, Метте, я возила його до...

— То ось чому ти не приїхала вчора? Тобто ти могла...

— Метте, ну звісно, ні.

Метью відкинув газету, підвівся і вийшов.

Робін стало млосно. Вона озирнулася на двері, якими він не ляснув, але зачинив достатньо рвучко, щоб батько Робін здригнувся і щось забурмотів, не прокидаючись, а собака підхопився.

— Не займай його,— порадила мати, не відриваючи погляду від екрана. Робін з відчаєм розвернулася до неї.

— Корморану треба було в Девон, він не міг керувати машиною з однією ногою...

— Переді мною тобі не треба виправдовуватися,— сказала місіс Еллакотт.

— Але він думає, що я брешу, ніби не могла приїхати вчора.

— А ти брешеш? — спитала мати, пильно поглядаючи на Майкла Фенкорта.— Сидіти, Раунтрі, мені за тобою не видно.

— Я могла взяти квиток у перший клас,— визнала Робін, а лабрадор позіхнув, потягнувся і знову влігся біля коминка.— Але ж я вже заплатила за нічний поїзд.

— Метт постійно говорить про те, наскільки більше ти заробляла б, якби пішла працювати в кадрову агенцію,— сказала мама, дивлячись у телевізор.— Я гадаю, що він мав би оцінити твою ощадливість. А тепер цить, хочу послухати про помсту.

Ведучий намагався сформулювати питання.

— Та коли йдеться про жінок, ви не завжди дотримуєтеся... сучасного звичаю, політкоректності... Я головно про вашу впевненість, ніби жінки-письменниці...