Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

 Остання доба перевернула все з ніг на голову. Крістоф вже не був у моїх очах самозакоханим типом, що мріє лише про чистокровне продовження роду. Я побачила його іншого: сильного і люблячого, ніжно оберігаючого і терплячого. Я змогла усвідомити всю глибину почуттів, які турбували його довгі роки. І нехай у мені ще сиділа образа, при згадці про те, скільки разів він грав зі мною в ролі незнайомця, але це не можна порівняти зі зрадою Ханса.

Журналістка сіла навпроти мене в крісло, а на апаратурі спалахнула яскрава кнопочка ефіру. Я трохи нервувала і боялася каверзних питань, але, попри хвилювання, наша розмова проходила доброзичливо.

Звичайно ж, всю правду я розповісти не могла. Я розуміла, чим ризикує Крістоф, і що його провал спричинить зростання рейтингів Ханса, але приймати бік колишнього чоловіка я не збиралася. Я лише хотіла спростувати ту брехню, яку наплел Ханс, щоб вирівняти їхні шанси у передвиборчих перегонах.

Мені довелося дотримуватись історії, яку розповів Крістоф на ювілеї матері. Трохи згладжуючи шорсткості і намагаючись уникати слизьких питань про раптовий розрив з Хансом і швидке весілля з Крістофом, про свої політичні переконання і про стосунки з колишнім чоловіком.

Намагалася триматися якнайвпевненіше, але все одно переживала. Кілька разів я глянула на Крістофа за спиною оператора, він підняв великий палець угору, і мені справді ставало легше. Він був поряд, і я відчувала його підтримку.

Інтерв'ю тривало близько двох годин. Журналістка подякувала мені за роботу, і знімальна група почала збирати апаратуру. Після цього почалася сімейна фотосесія для журналу. Фотограф, як настирливий джміль, кружляв довкола нас, але ми його майже не помічали. Крістоф так ніжно обіймав мене за плечі і лагідно дивився в очі, що весь світ йшов на задній план. Я лише зніяковіло посміхалася і відводила погляд. Він нахилився до мого вуха і прошепотів так, що чула тільки я:

— Ти так соромишся, наче закохалась у мене.

У відповідь я лише почервоніла, а на його обличчі з'явилася переможна усмішка. І хоч зйомка зайняла багато часу, здалося, що минула лише мить, в якій я потонула в його очах.

- Ти молодець. Це треба відсвяткувати, — він легенько торкнувся губами моєї щоки.

Пропозиція Крістофа все ще дзвеніла в моїй голові, і я до кінця не вирішила, відкидати її або приймати. Ми спустилися на перший поверх готелю «Алекс Нортон», де був затишний італійський ресторан, призначений тільки для віп-гостей.

Вечір плавно перетікав у ніч. У залі звучав саксофон, мелодія чіпала серця. Після стресу їсти не хотілося. Ми зайняли два місця біля барної стійки. Бармен поставив перед нами келих червоного вина для мене та віскі для Крістофа.

- Що тепер буде? - почала я розмову.

— Ханс матиме проблеми?

— Не думаю, він викрутиться. Він добре вміє це робити... Ти переживаєш за нього?

- Ти ревнуєш?

Крістоф відпив зі свого келиха, зволікаючи з відповіддю.

— Думаю, так, — збентежив мене своєю відвертістю. — Що у вас із ним за справи?

— Нічого, крім метання каміння.

Кристоф тихенько засміявся.

- От і славно.

Він кинув недбалий погляд на бармена, після якого той втік із зали, залишаючи нас удвох. Чоловік поклав руку мені на талію і проникливо прошепотів:

— Заздрю ​​йому чорною заздрістю. Йому вдалося підкорити такі висоти, які досі мені не здалися.

Розуміючи, що Крістоф говорить не про політичні досягнення, я зніяковіло хихикнула.

- Терпіння - твоя чеснота, - обходжу лоскітливу тему.

— Ти надто хорошої думки про мене. Я до біса нетерплячий. Так і хочеться ... - він пальцями скинув тонку бретельку сукні з мого плеча ... - Зняти з тебе ці ганчірки і гарненько ...

Я долонею закрила йому рота, схвильованая його словами.

- Якщо ти не замовкнеш, тобі доведеться спати під дверима номера.

Він обережно прибрав мою долоню.

— Думаєш, це мене зупинить?

— Впевнена в цьому.

— Б'юся  об заклад, що, якщо я захочу, ти сама мені відчиниш двері.

— Самовпевненість тебе погубить.

Я поправила сукню і підвелася з-за барної стійки. Показово продзвенівши ключами, граційно пішла до виходу — йому ніколи не потрапити в номер!

— Я доп'ю і піднімуся, — кинув він навздогін.

— Я покладу біля дверей подушку для тебе.

Розмірним кроком я вийшла з ресторану до холу і пішла до ліфта. Обернувшись, побачила Крістофа - він йшов за мною, хитро посміхаючись і не поспішаючи. Я увійшла до кабіни і натиснула кнопку потрібного поверху. Усього кілька секунд — і я вже йшла коридором до свого номера. Крістоф з'явився на сходах, коли я проходила повз неї. Його погляд змусив серце збитися з ритму.

- Ти не встигнеш.

— Я не поспішаю.

Він ішов повз двері чужих номерів, і в кожній голосно клацав замок.