Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

– Без твоїх підпільних винаходів я не впораюсь, – знизав Гер плечима.

*** 

   Як добре, коли твого начальника немає на місці й можна не напружуючись робити свої справи. Не думати, що ось зараз він злий вилетить зі свого кабінету і зжене на тобі свою злість. Секретар Арія, Матильда Бірлон, саме заварювала собі чай з польових квітів коли до неї у приймальну увірвалися дві фурії.

– Любонько, а чи на місті наш неперевершений ректор? – запитала витончена білявка, сідаючи прямісінько на край столу.

– Ректора немає. Покиньте, будь ласка, службове приміщення, – якомога жорсткіше відповіла Матильда, поступово закипаючи він такої нахабності учениць.

– Та невже? – Схопилася руками за голову та витріщила очі  фігуриста брюнетка. – А довго його не буде?

– Він у відпустці, – процідила крізь зуби секретар. 

– І що ж нам тепер робити? Ми хотіли академ-дозвіл на один тиждень взяти, щоб до подружки на весілля поїхати, – важко зітхнула блондинка і поставила на стіл пакунок, який до цього у руках тримала.

– Заберіть з мого столу свої речі й залиште приймальну, – сердито промовила Матильда.

– Ой. Та це ж не речі. Це ми вам тістечка з нашої кондитерської принесли, з лимонною начинкою.

– Мої улюблені, – шоковано відізвалась Матильда.

– А ми знаємо. От, хотіли вам за роботу віддячити. Бо ж ректору там тільки підпис поставити, а вам ті документи готувати. Тяжка праця, – поспівчувала брюнетка, кліпаючи своїми великими очима.

 – Але як ні, то ні, – важко зітхнула блондинка і зазбиралася на вихід, ховаючи тістечка назад у пакунок.

– Стривайте! – вигукнула Матильда – Можливо я зможу вирішити ваше питання...

***

– Дівчата, ви молодці. Тепер можете йти, далі ми з Ноелем самі впораємось, – промовив Герман, обережно переступаючи через секретаря. Жінка напевно відчула дивний присмак та хотіла покликати на допомогу, але не встигла. Сонного пилку інколи досить навіть понюхати, щоб відключитись. 

– Ага. Зараз. Вже побігли трястися в кімнатку. Пізно, красунчику. Ми з вами до кінця, – відповіла Міла, закриваючи двері у приймальну на замок з середини. 

– Повір. Тобі треба зайві руки й очі, щоб швидко віднайти хоч якісь зачіпки, – додала Віккі.

   Ноель нічого не коментував, бо зосереджено вивчав вхід до кабінету Арія. Ельф міг поводитися як легковажний покидьок, але коли справа доходила до серйозних речей, Ноель завжди був зосереджений та уважний до деталей. Він притягнув в академію цілу валізу різноманітного приладдя та навіть якогось саморобного зілля. 

– Ти впевнений, що він знає що робить? – прошепотіла Міла Герману на вухо.

– Я впевнений у ньому. Якби він не знав, то і не брався за цю справу. 

– Гер, прохання, активуй бар'єр. Він у валізі лежить. Бо зараз буде трохи гучно, – пробурмотів Ноель, не відриваючись від дверей, де вже закріпив три маленькі металеві черепашки й зараз промазував головний замок коричневим зіллям.

    Герман швидко зробив що треба, створивши таким чином звукову ізоляцію. А Ноель, закінчивши свої маніпуляції, звелів всім відійти до дальньої стіни приймальні, прошепотів закляття ельфійською мовою і сам відбіг та обійняв дівчат.

   Черепашки зарухались і коли вони зіштовхнулися прогримів вибух. Двері зі скрипом відчинились, утворивши маленьку щілину.  

– Ого, – шоковано промовила Віккі.

– Тепер всі дізнаються про проникнення, – пирхнула з іншого боку Міла. 

– Не дізнаються. Зілля пам'яті поверне все на свої місця рівно через дві години. Сподіваюсь, нам вистачить цього часу, – відповів Ноель і першим зайшов до кабінету.  

  Вони копирсались безрезультатно майже годину, доки Віккі, випадково витягуючи чергову книжку, не знайшла приховану полицю. 

– От хрін середньовічний! Замаскував схов безмагічним, механічним способом. Але ефективно. Таке маскування ніяк не виявити за допомогою магії, – прокоментував знахідку Віккі Ноель і першим пішов досліджувати полицю.

  Герман затримався, бо якраз натрапив на цікавеньку теку з досьє на Джейкоба Моллі. Саме цей маг відповідав за послаблюючі закляття на Лабіринтах. 

– Що там у вас? – підійшов Герман до Ноеля і Дівчат.

– Якесь безглуздя, – роздратовано обізвалася Міла. – Він у схові зберігав дитячі казки й старі книги з легендами. А ти щось знайшов?

– Так. Знайшов те, що врятує життя невинній людині. Він підставив Джейкоба ще у перший рік його роботи та шантажував, змушуючи виконувати його підлі завдання.

– А звідки ти знаєш що він підставив його? – поцікавився Ноель, задумливо гортаючи потріпану книжку зі схову. 

– Бо то був нещасний випадок. Дівчинка, першокурсниця, не розрахувала свої сили й втопилася в озері. Куратором їхньої групи був Джейкоб. Батько тоді казав мені що слідство зупинили з поміткою "Нещасний випадок". Тут, у цьому досьє, ректор приводить безглузді й неправдиві докази провини Джейкоба. Він просто шантажував його. 

– Оце вже щось, – зраділа Віккі. – Бо в схові цьому лише якийсь мотлох.