Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

От дарма він це сказав, як пити дати, зараз Едвард вибухне. Я зробила крок уперед, щоб встигнути у разі чого хоча б не допустити бійки.

— Моя. Мати. Не. Була. Повією. — Голос Еда глухо вібрував, видаючи несамовиту лють. — І п'яницею теж. Вона була ніжною дочкою і люблячою сестрою, яка виросла в достатку та турботі. Вона не переспала б із першим зустрічним. Не віддала б себе за ковток вина та пару танців.

— Вибач, не хотів образити її пам'ять, — еньян Колті, здається, зрозумів, що трохи перестарався із порівняннями. — Але ти лише підтверджуєш мої висновки: молода аристократка не кинулася б в обійми малознайомого чоловіка, навіть якби він був принцом. Висновок: ти не син короля, а король не прихований носій магії часу. Отже, йти до його величності — що голову під сокиру пхати.

Я підійшла до Еда, обняла його зі спини, тицьнулася обличчям між лопатками, провела долонями по напружених плечах. Тихо. Все добре. Тут немає ворогів, немає тих, хто насміхатиметься над тобою і твоїм болем.

Минула хвилина чи дві, перш ніж тяжке дихання і шалений ритм його серця почали заспокоюватися. Ед трохи розслабився, упіймав мою руку, підніс до губ, залишив на кінчиках пальців легкий поцілунок. А потім розвернувся і по-господарськи притягнув мене до себе.