Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

Чоловік десь годину повештався вулицями і знову опинився там, де бачив трійцю блудниць. Тепер їх стояло всього дві. Оце вже краще — тільки один свідок. Обличчя в чоловіка майже повністю сховане. Він завагався, і тут поруч пригальмувала машина, і водій розпочав коротку розмову з дівчатами. Одна з них сіла у машину і поїхала з ним.

Чарівний трунок заповнив чоловікові кров і розум. Усе точно так само, як коли він убив уперше! Тоді йому теж лишилася потворніша повія, з якою можна було робити все, що заманеться.

Часу на роздуми немає. Котрась із подружок може повернутися.

— Знов до нас, любий?

Голос у жінки був низький, гортанний, хоч вона здавалася молодою. Фарбоване хною руде волосся, неохайне каре, проколоті вуха й ніс. Ніздрі у повії були мокрі й рожеві — ніби вона застудилася. Шкіряна куртка, тісна міні-спідниця і туфлі на запаморочливо високих підборах; здавалося, їй важко тримати на них рівновагу.

— Скільки? — спитав чоловік, але до відповіді не дослухався. Значення мало — де.

— Якщо хочеш, можемо піти до мене.

Чоловік погодився, але не розслаблявся. Краще б то виявилася окрема кімната: щоб нікого на сходах, щоб ніхто не слухав і не дивився, просто собі якась темна нірка, куди прагне тіло. Якщо виявиться, що то якесь комунальне житло, правдивий бордель, де є інші дівчата, жирна маман чи — ще гірше — сутенер...

Повія покульгала на дорогу, не чекаючи на зелене світло. Чоловік схопив її за руку і вихопив мало не з-під коліс білого фургона, що промчав повз.

— Мій рятівник! — захихотіла повія.— Дяка, любий.

Чоловік бачив, що вона під чимось. Він таких багато надивився. Червоний мокрий ніс повії викликав у нього відразу. їхнє віддзеркалення у темних вітринах могло б належати татові й доньці — вона була мала, кістлява, він — кремезний здоровило.

— Дивився весілля? — спитала вона.

— Що?

— Королівське весілля. Вона така вродлива.

Навіть ця брудна хвойда божеволіє через те весілля. Дорогою вона все щось патякала про те, сміялася не до речі, хиталася на своїх підборах, а чоловік мовчав.

— Шкода, га, шо його мама не бачила, як принц одружився, га? О, прийшли,— сказала дівчина, вказуючи на багатоквартирний будинок за квартал.— Осьо моя хата.

Чоловік здалеку побачив людей, що стояли під освітленими дверима, якогось хлопа на сходах. Він спинився.

— Ні.

— А шо таке? Та не бійся їх, любий, вони мене знають,— щиро додала дівчина.

— Ні,— повторив чоловік і, раптом розлютившись, схопив її за руку. Що це за гра така? Вона думає, він учора народився?

— Отуди,— звелів він, вказуючи на затінену щілину між двома будівлями.

— Любий, а в мене там ліжко...

— Отуди,— сердито повторив чоловік.

Дівчина глянула на нього сильно нафарбованими очима, трохи здивована, але в дурної суки розум туманився, і чоловік переконав її без слів — самою лише силою харизми.

— Ой, ну добре, любий.

Їхні кроки захрумтіли по частково засипаній гравієм землі. Чоловік боявся, що тут буде якесь освітлення чи сенсори, але за двадцять ярдів від дороги на них чекала темрява ще глибша й густіша.

Руками в рукавичках чоловік передав дівчині банкноти. Вона сама розстебнула йому змійку на штанях. В нього ще не стояло. Поки повія, ставши навколішки в пітьмі, робила свою справу і намагалася викликати ерекцію, чоловік безгучно дістав зі сховку за підкладкою куртки ножі.

Ковзає нейлонова тканина; по лезу в кожній руці, доторк пітної шкіри до пластикових руків’їв...

Чоловік так сильно копнув дівчину в живіт, що та аж відлетіла. Задушене «ах!», тоді хрумтіння гравію — он де вона приземлилася. Чоловік кинувся вперед; змійка була розстебнута, штани йому зіслизнули зі стегон. Він наступив на дівчину в темряві, так її знайшовши, і накинувся на неї.

Удар по удару підносився різницький ніж: чоловік натрапив на кістку — мабуть, ребро — і вдарив знову. З легенів жертви почувся свист, а тоді, на його превеликий шок, вона закричала.

Чоловік сидів на жертві охляп, проте дівка пручалася, і він ніяк не міг намацати її горлянку, щоб уже добити.

Ось він завдав їй потужного удару лівицею, що тримала мачете,— проте неймовірним чином у дівці лишилося досить життя, щоб закричати знову...

З рота в чоловіка полився потік грубої лайки — удар, удар, ще удар різницьким ножем! Він протяв дівці долоню, коли та намагалася затулитися руками. З цього з’явилася ідея: чоловік притиснув її руку до землі, став коліном, підняв ніж...

— Ах ти суча смокталка...

— Хто там?

«Ох же ж чорт!»

З боку вулиці знов почувся чоловічий голос:

— Хто там?

Чоловік зліз із жертви, натягнув труси й штани і тихенько позадкував геть, у лівій руці тримаючи два ножі, а у правій, здається, два пальці повії: тверді кісточки, струменить кров... Дівчина досі стогнала й скавчала, а тоді, випустивши останнє довге зітхання, затихла...

Чоловік покульгав геть, у невідомість, подалі від її нерухомого тіла. Всі його чуття загострилися, мов у кота, який чує наближення пса.

— У вас там усе добре? — повторив голос із вулиці; пішла луна.

Чоловік уперся в стіну. Рушив уздовж неї, намацав сітчастий паркан. У світлі далекого ліхтаря роздивився обриси якоїсь ніби автомайстерні за цим парканом; у мороці горбаті силуети машин мали моторошний вигляд. Звідти, звідки він щойно прийшов, почулися кроки: тип з вулиці вирішив дізнатися, хто кричав.

Не панікувати. Не тікати. Як здійме гамір — тут йому й смерть. Чоловік повагом рушив уздовж паркана, за яким горбилися старі машини, до латки мороку: там може бути вихід на сусідню вулицю, а може й глухий кут. Чоловік сховав закривавлені ножі в куртку, пальці закинув у кишеню, а сам крався вздовж сітки, стараючись навіть не дихати.

З провулка луною полинув крик.

— Чорт! Чорт! Енді... ЕНДІ!

Чоловік побіг. Тепер його не почують — кричать, крики луною відбиваються від стін. Світ знову став йому другом, простелив йому під ноги м’яку траву, відчинив двері в темряву, куди чоловік радо плигнув...

Глухий кут, стіна заввишки шість футів. З іншого боку чути гуркіт машин. І все. Чоловік задихався, дряпав камінь, жалкував,

що вже не такий молодий і спортивний, як колись; намагався підтягнутися, шукав ногам опори, м’язи йому палали...

Іноді паніка творить дива. Чоловік видерся на стіну і перебрався