Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

Весна 1578 року, 17-й день місяця Тільзорн

     Сьогоднішній день приніс нам нові виклики. У залах палацу, де стіни були свідками багатьох історичних рішень, я скликав засідання нашої ради. Світло від величезних свічників кидало тіні на обличчя присутніх, дозволяючи бачити ці нахабні обличчя. Ми зібралися, щоб обговорити жахливі звістки, що надійшли зі сходу нашої імперії. Відчуваю, як тягар відповідальності тисне на мої плечі. Повітря в залі було важким від тривоги та очікування. Мої радники та генерали зібралися навколо великої сцени з чорного мармуру. Кожен з цих людей мав свої думки та плани, але всіх нас об'єднувала спільна мета — захистити нашу землю від загрози, що наближалася.

— Тягнути не бачу сенсу!  — почав я.  — Я тут всіх зібрав з однією цілю, захистити нашу імперію, та надати нам найсильнішу зброю за всі часи існування світу.

— Дозвольте запитати, Всеволодарю...  — Тихо промовляв молодий лорд з західних земель  — Що це за зброя, про яку Ви кажете?

— Я.  — В залі була повна тиша і мій голос розносився всюди.  — Зброя це я. Я знаю як заволодіти силою бога, після цього як я це зроблю на цьому континенті ніхто не зможе бути проти моєї влади. Передаю слово Лютеру.

— Так... Як і сказав наш великий Всеволодар, він стане абсолютною силою, бо тільки він один може це зробити. Ваша задача лише зібрати війська і повести на схід, щоб дати нам з Всеволодарем дорогу.

— А що з нашими внутрішніми територіями? — запитав один із губернаторів, його голос тремтів від занепокоєння. — Якщо ми відведемо всі сили на схід, ми залишимо їх беззахисними.

Інший генерал додав:

— Ми не можемо ігнорувати загрози з інших фронтів. Наша імперія має бути готовою до всього.

Лютер відповів спокійно, але з рішучістю:

— Важливість східного фронту зараз переважає всі інші. Загроза, що насувається звідти, не порівнянна з іншими загрозами. Якщо ми не стримаємо цю навалу, наслідки будуть катастрофічними для всієї імперії. Також, коли наш Владика отримає ці сили ми покінчимо з війнами назавжди.

Один з лордів, з гнівом у голосі, виступив вперед:

— Але чи справді ваша сила така велика, як кажуть? Чи це просто пропаганда, призначена для заспокоєння народу? Всеволодарю, звідки нам знати, що ви не просто людина, яка загралася у великого правителя?!

     Ці слова викликали шок у залі. Я відчув, як гнів почав пульсувати в моїх жилах. Піднявшись зі свого трону, я дозволив своїй силі проявитися. Моє тіло огорнулося яскравим магічним світлом, що вибухнуло навколо мене, мов буревій. В очах моїх спалахнув вогонь влади, відблиск якого освітив залу страшним, надприродним світлом. Я підняв руку вгору, і з моєї долоні вирвався потік чистої енергії, що спрямувався до стелі, викликаючи громовий вибух.

— Я не просто ваш правитель! — гримів мій голос, переповнений силою. — Я Всеволодар, обдарований незрівнянною міццю!

     Страх висік на обличчях присутніх. Вони відчули силу, яка могла зруйнувати їх у мить. Страх охопив серця всіх присутніх, окрім Лютера, який з гордістю спостерігав за моїм перетворенням. Тіні людей у залі тремтіли на стінах, мов відображення їхнього внутрішнього жаху.

    Ті, хто наважилися поставити під сумнів мою владу, тепер відчували на собі гнів богів. Я спрямував частку своєї незбагненної енергії на них, і вони випромінювали світло болю, огорнуті невидимим полум'ям моєї волі. Це було не просто попередженням, а вироком, що підтвердив мою непохитну владу. Після цієї демонстрації сили в залі запанувала тиша, глибока та вагома, як слова, що були вимовлені. Всім стало зрозуміло, хто є їхнім правителем — Всеволодар, що володіє силою богів. Після моєї демонстрації сили, ми ухвалили рішення перейти в оборону на всіх інших фронтах.

    Також, вам напевно цікаво, чому я такий впевнений що зможу знайти фізичну оболонку бога у лісі... Що ж. Мої сни останнім часом ставали дедалі більш тривожними. Я бачив Короля Лісу, який стоїть посеред темряви, його очі палахкотять, наче дві зірки в нічному небі. Він кликав мене до себе, промовляючи моє ім'я тихим, але владним голосом. Відчуття, що він чекає на мене там, у глибині лісу, наповнювало моє серце невимовною тривогою та водночас незрозумілим покликом. Я вирішив не ховатися та не чекати, поки повністю з'їду з глузду від цих викликів. Замість цього, я вирішив піти й знищити це зло раз і назавжди.

     Після того, як засідання добігло кінця, я не гаючи часу розпочав підготовку до нашого відважного походу на схід. Переді мною стояло завдання зібрати найміцніші підрозділи наших столичних військ, кожен з яких мав стати вірною зброєю в руках імперії у майбутній битві.

    Підготовка до походу на схід розпочалася негайно. Воїни готувалися до битви, зосереджуючи свої сили та тренуючись день і ніч. Я бачив, як їхні обличчя світяться рішучістю і відвагою. Кожен з них знав, що стоїть на кону, і був готовий боротися до останнього.

    Зрештою, я зібрав свої війська і вирушив на схід. Ліс чекав на мене, як темна загадка, що ховалася за густими деревами. Але я був готовий до цього виклику. Я знав, що повинен знищити цю загрозу раз і назавжди. Мої сили та рішучість дозволять мені пройти крізь будь-які перешкоди.

     Наш похід на схід розпочався з надією на перемогу і вірою в нашу силу. Ліс чекав на нас, а ми були готові зустріти його темні таємниці й знищити зло, що ховалося в його глибинах.

    З кожним днем, що минає на шляху до нашої першої вирішальної битви проти пантеону, я відчуваю, як моя віра в нашу перемогу лише міцніє. Моя власна сила, котра тече у моїх жилах, наче бурхлива ріка, стає дедалі потужнішою. Я відчуваю, як вона наповнює мене зсередини, як вона прагне вирватися назовні.

     Проте разом з цим зростанням сили я відчуваю й певний дискомфорт. Ніби щось темне і невловиме крадеться в глибині мого серця. Моє волосся потемнішало в рази, стало довшим і тяжчим, воно наче тягне мене в землю, немов вбирало в себе темряву ночі і її жахіть. Моя шкіра, яка колись світилася здоров'ям, тепер стала блідою, ніби втратила свою життєву силу. Але найбільше мене насторожують мої очі. Колись вони були ясними, повними червоного світла. Тепер же вони наповнені кров'ю, ніби в них відображається весь біль і страждання, які я несу на своїх плечах і яку несе моя імперія. Ці зміни лякають мене, але я знаю, що не можу дозволити собі зупинитися. Моя місія занадто важлива. Я мушу йти вперед, попри всі перешкоди та власні сумніви. Я мушу боротися за нашу імперію, за наш народ... наш?! Що? місія? Ні... Так... Я не знаю, мені байдуже на імперію... чи не байдуже? Я вже не пам'ятаю чому, але я хочу знищити всіх богів, магію... хочу зайняти найвищий трон пантеону богів, бути там єдиним. Чи важливе мені інше... я не знаю. Ем... Хто тут?!..