Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

Джейм Фрімен Клерк

10. Вісь добра і зла та біблія економіки

Ми писали у вступі, що вся економіка, власне, — про добро й зло та про економіку цих відносин[861]. І хоча економісти основного напряму намагаються всіма можливими засобами уникати категорій добра чи зла, оцінювальних суджень, суб’єктивних поглядів і віри, все ще лишається великим знаком питання, чи їм це вдалося — і чи таке взагалі можливо. До речі, бажання економіки (чи й науки загалом) бути поза етикою, рухатися до позитивізму й нейтралітету (бути поза добром і злом) сильно нагадує ті міфічні часи, коли люди не відрізняли добра і зла. Чи не нагадує це нам ситуацію Адама і Єви до того, як вони скуштували плід з Дерева пізнання доброго й злого? Доти вони займали ціннісно нейтральну позицію, не розрізняли добра й зла, нічого про це не знали.

Економіку (і науку загалом) взагалі не цікавить сфера моралі. Та тільки ми більше не можемо втікати від пізнання доброго й злого, тому що зараз ці поняття вже міцно закріпилися в усій нашій поведінці включно з наукою. Важлива частина нашої науки заснована на нормативних, оцінювальних судах, наприклад, що муки[862], бідність, неосвіченість чи соціальна несправедливість — це погано і що їх потрібно позбутися (і позбутися їх мала би наука). Тож чи вся наука й наш прогрес не базуються на надії, що нам вдасться уникнути зла, що ми повернемося до стану блаженства міфічного саду, де панує мир, достаток і гармонія?

Упродовж чималої частини нашої філософської думки панувало уявлення, що етика й економіка міцно з’єднані між собою, що одне впливає на інше. Євреї, греки, християни й урешті-решт Сміт, Мілль та інші вважали взаємозв’язок економіки та етики своєю основною темою. І яке б рішення їм не вдавалося знайти, усі вірили, що вивчення етики — надзвичайно важливе для економіки. Досить часто навіть не розрізнялися питання економічні та етичні.

Вісь добра та зла

Під час нашої мандрівки історією ми неодноразово зустрічалися з кардинальним питанням, чи виплатиться взагалі робити добро; чи це «економічно» поводитися чемно, й чи отримає людина від цього певну користь чи економічну відплату. Почнімо з короткого огляду економічних систем добра й зла. До основних моральних шкіл, які взагалі колись займалися «економікою» добра чи зла (тобто відплатою за неї), ми включимо й сучасну мейнстрімну економіку. І хоч доведеться балансувати на самій межі припустимого спрощення, усе одно для наочності розмістимо окремі школи на уявній шкалі відповідно до того, наскільки, за їхнім вченням, виплатиться робити добро. Ми поступово віддалятимемося від ідейних течій, які найрадикальніше відділяють мораль і корисність і які лишаються найбільш скептичними до економіки добра та зла, у напрямі тих, що ставлять знак рівності між мораллю та корисністю.

Суворий Іммануїл Кант

Почнімо із найекстремальнішої моральної школи. Кант прагне моралі, яка б засуджувала будь-яку (економічну) винагороду на цьому світі, а сам прецедент вважався би деградацією моралі цього вчинку.

Кант вважає моральними лише такі вчинки, за які не можна отримати винагороду. Якщо ми врятуємо комусь життя, ризикуючи життям власним, і наш вчинок буде винагороджено, чи людина просто діяла з розрахунку на прибуток чи якусь іншу користь, цим самим анулюється моральність нашого вчинку. Цим самим Кант наближається до загального християнського розуміння винагороди за мораль, яке найкраще розкриває притча про Лазаря: багач опиняється в пеклі, тому що на цьому світі він уже зазнав усіх втіх і насолод, а бідняк потрапляє у рай, тому що він страждав на землі.

Моральний вчинок для Канта — це лише те, що ми робимо безкорисливо, тобто суто з обов’язку чи поваги до морального імперативу. Етика Канта — повністю протиутилітарна. Відповідно до цього, моральній людині йдеться передусім не про збільшення власного зиску; навпаки, якщо вона хоче зробити моральний вчинок, то повинна, так би мовити, іти проти своїх кривих байдужості, повинна, за словами Канта, «переконати себе саму» та йти проти диктатури «тваринної» погоні за максимізацією корисності. Так Кант у цьому напрямі стає найсуворішим моральним учителем.

Академічні стоїки

Кант видається нам ще суворішим, аніж стоїки, які не відмовляються від винагороди за хороші вчинки — винагорода просто не може бути мотивом учинку. Стоїки лишаються індиферентними щодо результатів своїх учинків; їм не залежить на тому, отримають вони натомість винагороду чи покарання. Їхній обов’язок — діяти відповідно до правил, без огляду на всі можливі статуси, і де-факто не цікавитися навіть результатом своїх вчинків. Їм ідеться лиш про мотив, про сам вчинок. Економічний вплив на індивіда, збільшення чи зменшення зиску лишається поза ігровим полем стоїків і не варто взагалі цим перейматися.

Дуже близькі до стоїків також Платон та Аристотель. І хоча між цими двома панували суперечності щодо того, чи насолода — це завжди погано (як нібито стверджував Платон, за словами Аристотеля), обидва зійшлися на тому, що найважливіше — це жити по-доброму. Як стверджує Аристотель, насолода — це не обов’язково погано, але вона б мала підпорядковуватися хорошому життю, тобто добру.

Християнство

До стоїчного ідеалу байдужості до корисності, радощів і смутків упритул наблизилося християнство в своїй аскетичній формі. Воно так само зневажливо ставиться до сенсуальних мотивів, змальовуючи їх як характеристики зледащілого людського тіла — тілесність, яку потрібно приборкати, підкорити й (використовуючи християнський словник) розіп’яти. Проте християнство розходиться зі стоїками в питанні того, як цього досягти. Християнство стверджує, що людина сама не здатна досягти цього ідеалу. Християнський ідеал усе