Читати книгу - "Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін"

Тоді знову розкиснув.

— Ґолум, ґолум, — хлипав, тицьнувшись обличчям у землю. — Не дивиссся на нассе! Забирайссся! Іди ссспати!

— Він не забереться і не піде спати за твоїм наказом, Смеаґоле, — озвався Фродо. — Та якщо ти справді хочеш од нього звільнитися, то мусиш мені допомогти. А це, боюсь, означає знайти стежку, яка приведе нас до нього. Проте ти не повинен долати цілий шлях — можеш не йти далі за брами цієї землі.

Ґолум знову сів і поглянув на гобіта з-під повік.

— Так, він онде там, — заквоктав. — Завжди там. Орки проведуть вассс аж до кінця. Легко знайдете орків на сссхід од Ріки. Не питай Сссмеаґола. Бідний, бідний Сссмеаґол, він утік звідссси давно-давно. У нього забрали Безцінного, і тепер Безцінний зник.

— Можливо, якщо ти підеш із нами, ми знайдемо його, — сказав Фродо.

— Ні, ні, ніколи! Він загубив сссвого Безцінного, — правив своєї Ґолум.

— Уставай! — наказав Фродо.

Ґолум підвівся й уперся спиною в кручу.

— Ну ж бо! — продовжив Фродо. — Тобі легше шукати стежку вдень чи вночі? Ми стомлені, та, якщо ти обереш ніч, ми вирушимо сьогодні ж.

— Великі сссвітила сссліплять нам очі, сссправді, — заскімлив Ґолум. — Не при Білому Ликові, поки що ні. Ссскоро він зайде за пагорби, так. Ссспершу трохи відпочиньте, ссславні гобітси!

— Тоді сідай, — сказав Фродо. — Й ані руш із цього місця!

Гобіти посідали обабіч нього, притулившись спинами до кам'янистої стіни та даючи перепочити ногам. Усі словесні домовленості були марні: вони знали, що їм не можна засинати ні на мить. Місяць поволі зайшов. На землі прослалися довгі тіні від пагорбів, і все довкола поринуло в темряву. На небі густо сяяли ясні зорі. Ніхто не ворушився. Ґолум сидів, підібгавши ноги й упершись колінами в підборіддя, долоні та ступні розпластав долі, проте був напружений, ніби думав чи прислухався.

Фродо подивився на Сема. Їхні очі зустрілись, і вони порозумілись. Обоє відразу розслабилися, відкинули назад голови і заплющили очі чи принаймні вдали. Невдовзі їхнє дихання стало рівним і спокійним. Голумові руки ледь посмикувалися. Голова його майже непомітно рухалася то ліворуч, то праворуч, і спершу одне, а потім і друге око розплющилося, перетворившись на тонкий проріз. Гобіти не ворушилися.

Раптом із подиву гідною жвавістю і швидкістю Ґолум, наче коник чи жаба, підскочив угору просто зі землі й гайнув у темряву. Та Фродо і Сем саме цього й чекали. Сем вистрибнув на Ґолума і той не встиг зробити навіть двох кроків після цього стрибка, бо Фродо, наздогнавши їх, ухопив утікача за ногу і звалив додолу.

— Бачу, твоя мотузка, Семе, знову стане нам у пригоді, — сказав він.

Сем одразу ж витягнув мотузку.

— І куди це ти зібрався через ці холодні та суворі землі, пане Ґолуме? — буркнув гобіт. — Нам цікаво, нам ой як цікаво. Шукати когось зі своїх друзів-орків, певна річ? Ти, бридка зрадлива почваро! Цю мотузку варто було би зашморгнути тобі на шиї тугою-претугою петлею.

Ґолум лежав тихенько, облишивши свої вибрики. І Семові він не відповів, лише кинув на нього бистрий злостивий погляд.

— Нам потрібно тільки якось його втримати, — озвався Фродо. — Ми хочемо, щоби він ішов, тож ноги йому зв'язувати не годиться, і руки — теж: він, здається, майже так само часто використовує їх для ходи. Прив'яжи один кінець мотузки до його щиколотки, а інший міцно тримай сам.

Фродо стояв понад Ґолумом, доки Сем затягував вузол. Наслідок здивував обох гобітів. Ґолум почав верещати тонким несамовитим голосом, що страхітливо різав слух. Звивався, намагаючись дістати ротом до щиколотки й перекусити мотузку. І невпинно верещав.

Урешті-решт, усе це переконало Фродо в тому, що йому справді боляче, проте вузол не міг цього спричинити. Гобіт оглянув мотузку й упевнився, що вона зав'язана не надто туго: Сем показав себе жорстоким хіба на словах.

— Що з тобою? — запитав Фродо. — Ти спробував утекти, тож тебе слід зв'язати, проте ми не хочемо тебе кривдити.

— Ссскривдили, ссскривдили, — сичав Ґолум. — Вона ссстудить, кусссає! Ельфи ссспаскудили її, щоби їх ссскрутило! Підлі жорссстокі гобітси! Тому ми і ссспробували втекти, звісссно тому, безцінний. Ми здогадалиссся, що це жорссстокі гобітси. Вони знаються з ельфами, зі ссскаженими ельфами з ясссними очима. Зніміть її з нассе! Нам боляче.

— Ні, я не зніму з тебе мотузки, — сказав Фродо, — хіба якщо... — він якусь мить подумав, — хіба якщо ти даси мені таку обіцянку, якій я повірю.

— Ми присссягнемося зробити те, що він хоче, так, сссправді, — відказав Ґолум, але все ще звивався й хапався за щиколотку. — Нам болить.

— Присягнеш? — повторив Фродо.

— Смеаґол, — несподівано виразно сказав Ґолум, широко розплющивши очі, осяяні дивним світлом, і витріщившись на Фродо. — Смеаґол присягне на Безцінному.

Фродо виструнчився, а Сема знову вразили його слова та суворий голос.

— На Безцінному? Та як ти посмів! — мовив Фродо. — Подумай: Один з них керує, Один — всіх знайде, Один їх збере й у пітьмі всіх зведе... Смеаґоле, ти справді хочеш зв'язати себе словом із цим Перснем? Він поневолить тебе. Проте він іще більш зрадливий, аніж ти. Він здатен спотворити твої слова. Стережися!

Ґолум зіщулився.

— На Безцінному, на Безцінному! — не вгавав він.

— А про що ти присягнеш? — запитав Фродо.

— Бути дуже, дуже хорошим, — відповів Ґолум.

Потому він підповз до ніг Фродо і, плазуючи — нещасного аж трусило, наче за кожним словом страх проймав його до самих кісток, — прошепотів:

— Смеаґол присягне ніколи-ніколи не дати Йому Безцінного. Ніколи! Смеаґол урятує його. Та він мусить присягнути на Безцінному.

— Ні, не на ньому, — відказав Фродо, дивлячись на істоту зі стриманим жалем. — Ти хочеш тільки побачити його, доторкнутися до нього, якщо зможеш, хоч і знаєш, що це доведе тебе до сказу. Не на ньому. Присягнися ним, якщо хочеш. Адже ти знаєш, де він. Так, ти знаєш, Смеаґоле. Він перед тобою.

На мить Семові привиділося, ніби його пан виріс, а Ґолум зменшився: висока сувора тінь — могутній володар, котрий приховував свою світлість у сірій хмарі, а біля його ніг скавучав шолудивий пес. Однак вони обидва мали радше щось