Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

- Є багато речей, яких я боюся, - спробувала знову зосередитися.

Озвучувати вигадану версію подій виявилося не так просто. Від хвилювання можу заплутатися і не то ляпнути, а його високість не з тих, хто пропустить помилку повз вуха.

По очах було видно, що принц ще більше розвеселився, мить і запитає, чого я боюся в своєму житті. Не даючи йому можливості вставити бодай слово, швидко заговорила.

- Але ми зараз не про це, - глянула на нього з докором. - Тоді мене охопила така паніка, що я одразу ж кинулася назад за допомогою.

- Слуга доповів мені, що ви прибігли у крові.

Подумки видала собі потиличник. Як же таки складно з ним розмовляти. Відчуття, що намагаєшся обдурити рентген, який бачить тебе наскрізь.

- Так, я перевірила ваш пульс, переконалася, що ви ще живі та побігла за допомогою.

- Якби я був мертвий, ви б засмутилися? - спитав несподівано принц начебто жартома, але мені було не смішно. Він спритно намагався приховати біль за саркастичною усмішкою, тільки я встигла вловити її відлуння.

Що йому відповісти, коли він питає так прямо? Як сказати, що я збожеволію від однієї тільки думки, що він міг загинути. І не розумію, магія так на мене діє, чи я по вуха закохалася?

Я продовжила свою розповідь, вдавши, що не почула питання.

- Слуга дуже швидко розшукав лікаря, і я рада, що ми встигли вчасно, щоб врятувати вас.

Його високість кивнув, зістрибнув з підвіконня і став зовсім близько, так що мені довелося задерти голову, щоб бачити його очі.

- Дякую, - вимовив він, дивлячись якось по-особливому тепло.– Дякую, що не залишили мене там помирати.

У мене перехопило подих від його близькості і цього зводного з розуму ніжного погляду.

Дракон простяг до мене руку і заправив за вухо пасмо волосся, що вибилося з зачіски, простим дбайливим жестом.

Від хвилювання, немов загіпнотизована, лише стежила за його діями. Напевно, зараз він мене поцілує, але принц лише забрав із моєї руки порожній келих. Допив своє вино, не зводячи з мене очей, і пройшов повз мене до столика.

Я не стала дивитись, що він там робить. Обернулася до вікна, намагаючись побачити вечірній садок. Тільки нічого не бачила. Здається мені, пити вже достатньо. Оп'яніла всього з парочки келихів, чого за мною раніше не було.

У сестринській, у колишні часи, могли з дівчатами після зміни спирту потягнути і хоч би хни.

А тут уже паморочиться і в голові незвичайна легкість. Напевно, напої у них тут теж мають магічні властивості.

Мою задумливість несподівано перервав принц. Він так нечутно підійшов, що коли обійняв мене ззаду, мимоволі здригнулася.

- Я так давно мріяв про це, - прошепотів на вушко, викликавши хвилі мурашок, що пробігли від шиї по всьому тілу. - Залишся зі мною!

Сенсу його прохання я так і не вловила. Тому що наступної хвилини, він розгорнув мене до себе обличчям і почав цілувати, спочатку ніжно, ледве торкаючись. А потім так пристрасно і шалено, що я втратила сприйняття реальності і лише тонула в незабутніх відчуттях, що жаром розливались по тілу.

Він ще щось говорив, але я вже мало що могла розчути, крізь шум у вухах і божевільний стукіт серця.

«"І черевички з ніг самі упали м'яко.І віск із нічника слізьми на плаття капав..."» - прийшли на думку незабутні рядки Пастернака, і це було останнє, що прослизнуло в моєму запаленому мозку.

Це була найкраща ніч у моєму житті. Ні, не так, це була та ніч, за яку я без жалю віддала б усі попередні ночі. Коли по жилах розливається розплавлений метал, коли жар у крові досягає найвищої точки, вибухаючи мільярдами іскор насолоди.

Ніколи не вірила, що так буває. Була переконана, що лише вигадки письменників фантастів.

Не здивована, що жінки, які побували в ліжку Дракона, більше не хотіли жити звичайним життям і згодні були залишитися поряд з ним, хай і в невибагливій ролі коханки.

Якщо це магія, вона згубна, як самий п'янкий наркотик, що зводить з розуму. Смертельна для мене, яка отруїла мою свідомість і серце. Більше мені не бути такою, як раніш.

Дивлячись на обличчя сплячого принца, намагалася запам'ятати кожну рисочку, закарбувати назавжди в пам'яті. Ці чорні врозліт брови, очі з довгими віями, ніс із горбинкою. На щоках злегка проступила щетина. Губи, що тягнуло поцілувати. Я збожеволіла, хочеться плакати і сміятися одночасно.

У серці оселилася дивним болем тривога. Що буде з нами далі?