Читати книгу - "Повернути себе. Том 1, Олександр Шаравар"

— Ти зовсім мене за ідіота не тримай. В курсі, - сказав аграф. - Якщо ти тут, то тобі потрібна моя допомога.

— Ти маєш рацію, мені потрібна твоя допомога. Є можливість вигнати зіургів і архів з планети. - сказав Декс.

— Архі теж тут? — скривився аграф.

— Так, я вбив наймолодшу королеву, ще є кілька вуликів на орбіті. Кілька десятків носіїв зіургів, - відповів Декс, - Я зв'язувався з метрополією, по всьому королівству бої.

—  Значить, допомоги чекати не варто, - зрозумів чудово аграф. - Філіс, - звернувся аграф до одного з охоронців.

—  Ваша світлість, - підійшов він до аграфа.

—  Проведи їх у житловий блок. Вони мають третій гостьовий рівень допуску. А в нього п'ятий, - промовив аграф, вказавши на Хуста.

—  Зрозумів, ваша світлість, - сказав охоронець, - Допуск в оранжерею у них є?

—  Нехай буде, - сказав Родріель. - Декс, бери свого сержанта, поспілкуємось у мене в кабінеті.

Після цих слів аграф разом із Дексом, Адламсом та четвіркою охоронців попрямували всередину будівлі. Інші ж охоронці залишилися разом із загоном. Філіс тим часом усім скинув на нейромережу допуск і карту приміщень, яких вони мають доступ.

Після цього решта охоронців стала навколо загону. Загін Декса попрямував слідом за Філісом до іншого проходу, що веде до будівлі. Рядовий Терн майже весь час йшов, задираючи голову вгору, видовище над головою було вражаюче. Силове поле утримувало вгорі мільйони тонн води. Тут, на глибині понад півтора кілометри, світло не проникало з поверхні. Але, як виявилося, навколо купола плавало безліч морських тварин, що світяться у повній темряві.

Потім Філіс розповів, що енергетичний купол приваблює їх, через що й вийшла картина фантастичної краси над головою. Під куполом простір освітлювався дуже слабко - лише з десяток стовпів із досить слабкими ліхтарями. Як виявилося, зараз у в'язниці була ніч, хоч на поверхні йшов день. Зміщення було зроблено спеціально, щоби ще більше відокремити місцевих від поверхні.

— Ваші кімнати з шостої по десяту. У кожному шість місць. Для тебе персональна одинадцята кімната, - звернувся до Джуві Філіс, - Скафандри та зброю можете залишити в кімнатах на профілактиці та зарядці, переміщення в них заборонено.

— Паралізатори також? - спитав Хо,- Що? Я почуваю себе голим, коли зовсім без зброї, - відповів він, коли на нього всі подивилися.

—  Зброю нелетальної дії можете брати з собою, - сказав Філіс. - Їдальня відзначена на карті, тренажерний блок, блок віртуальності також. Оранжерея відразу праворуч і до кінця коридору. - додав Філіс, - Думаю, на цьому все, хоча ні, ти сидиш у кімнаті і не висовуєшся, тільки сунься назовні - отримаєш паралізатором по шиї з турелі. - сказав Філіс, дивлячись прямо в очі Хусту.

— Зрозумів, сидіти і не рипатися, — невдоволено промовив Хуст.

— Розумний який, як було б добре, якби ти був таким розумним раніше, і думав, про що розповідаєш леді Арніель. — зло промовив Філіс.

—  Філіс, - зупинив його товариш, поклавши на плече свою руку.

—  Густаве, я спокійний, Лорд Родріель наказав не чіпати його. - мовив Філіс.

—  От і не треба влаштовувати тут сцен, - сказав Густав, - Відпочивайте, сподіваюся, ви тут надовго не затримаєтеся.

—  Які ви милашки, - посміхнулася Джуві.

Оскільки ніхто не втомився за минулий з моменту вильоту час, то вже через десять хвилин, після того як залишили скафандри в кімнатах, всі покинули їх і вирушили розважитися, поки є така можливість. Більшість хлопців попрямувала до блоку віртуальності, щоб пограти в якусь іграшку, решта вирушила до тренувального залу. Терн не хотів ні того, ні іншого, а тому вирішив прогулятися в оранжерею. Тим більше було цікаво, які рослини тут ростуть, під водою.

Перше, що кинулося у вічі в оранжереї, це те, що якщо не дивитися на прозору стелю, то й не скажеш, що знаходишся під водою. Друге – це незнайомі рослини.

Їх тут було багато, десятки, сотні, якщо не тисячі. Але всі вони були рожевого чи фіолетового відтінку. Третє – це зовсім інший склад повітря, нічого небезпечного, але інший, про що й повідомила нейромережа Терну та Джуві. Сама оранжерея була досить великою, більше двохсот метрів завдовжки, сто п'ятдесяти завширшки і близько двадцяти заввишки. Уздовж стежок, посипаних помаранчевою кам'яною крихтою, періодично стояли лавочки.

Також у повітрі чувся постійний гул від комах, їх тут було справді багато. У центрі оранжереї був фонтан, саме біля нього вони помітили чиюсь постать. Підійшовши ближче, вони зрозуміли, що перед ними є аграфка. Ось тільки вона не звертала жодної уваги на Терна та Джуві. Натомість вона продовжувала малювати. Зазирнувши за плече, цікавий Пашу побачив, що вона малювала фонтан, що стоїть перед ними, в якому купаються діти, що сміються. Судячи з довгих вух, ці діти були аграфами, як і сама художниця.

Вирішивши не турбувати її, Пашу з Джуві усамітнилися в іншому кінці оранжереї, в місці, в якому була приємна напівтемрява, точніше, під кущем невідомої рослини. Наразі у них вперше вийшло усамітнитися з моменту, як залишили базу Ардена. І витрачати дарма цю нагоду вони не збиралися. Через півхвилини руки хлопця гуляли вздовж спини дівчини, а сам він ніжно цілував її губи. Джуві з радістю відповідала хлопцеві і не збиралася його зупиняти.

Тим часом у кабінеті начальника в'язниці, і паралельно директора заводу з виробництва дроїдів, точилася досить напружена розмова. Родріель не відмовлявся від допомоги Декс, але при цьому хотів звести до мінімуму свою участь. Аграф не хотів, щоб архі чи зіурги вирішили дістатися до в'язниці та заводу. Він не хотів безпосередньо брати участь у зіткненні, надто сильно за останні роки аграф звик до спокою.

—  Родрі, ти не схожий на самого себе. Де той хлопець, який побив мене, коли я спробував підкотити до твоєї дружини? - обурився Декс.

—  Цей хлопець виріс, - сказав Родріель, - Я розумію необхідність твоїх дій, але зрозумій мене і ти. Я тут у повній безпеці, ми повністю автономні і можемо не перейматися поверхнею десятки років.