Читати книгу - "Казки народів світу"

Візир не здобувся на відповідь.

Цар вийшов у залу і побачив у вікно, що до нього їде Аладдін, а невільники кидають людям гроші, і люди радісно вітають його.

Цар обійняв і поцілував Аладдіна, а потім повів його в найбільшу та найрозкішнішу залу. Там були накриті столики, і цар посадив Аладдіна по праву руку від себе, разом з емірами, візирами та вельможами. І всі вони їли, пили й веселилися, а цар поглядав на Аладдінову матір і дивувався з її пишного вбрання.

І в палаці, і в місті, і в усьому царстві почалося бучне свято, і люди приходили милуватися на дивовижний палац, що його звів за ніч Аладдінів джин, і казали:

— Присягаємось аллахом, цей юнак гідний високої честі — стати царським зятем! Хай береже його доля.

Коли вони попоїли, Аладдін попрощався з царем, сів на коня і поїхав до свого палацу, щоб підготуватися до зустрічі царівни Бадр аль-Будур.

Надвечір цар звелів візирам, емірам, вельможам, а також воїнам та рабам сідати на коней, і сам він сів на коня, і всі поїхали на головний майдан. Аладдін теж виїхав на майдан і почав показувати свою спритність, і всі захоплено дивилися на нього. Царівна з вікна палацу теж дивилася на Аладдіна, і в серці її спалахнуло кохання.

Потім цар і Аладдін повернулися кожен у свій палац, а коли настав вечір, візири й вельможі повели Аладдіна до лазні. Він скупався, вийшов з лазні, сів на коня й поїхав до свого палацу, а чотири візири йшли попереду й провели його до самісіньких дверей, а тоді повернулися до царського палацу. Царівна була вже готова. В супроводі візирів, невільниць та рабинь вона подалася до палацу Аладдіна.

Сім разів показали наречену Аладдінові — щоразу в іншому вбранні,— а потім царівна Будур оглянула палац, дивуючись з його пишноти: золотих світильників, прикрас із смарагдів та яхонтів, мармурових стін, викладених яшмою.

Нарешті накрили столики для весільної вечері, і всі їли, пили й веселилися. Вісімдесят прекрасних невільниць грали на музичних інструментах, і чаші й келихи ходили по колу, і була це ніч, подібної до якої не пам’ятав ніхто навіть із найстаріших старців.

Коли ж настав ранок, Аладдін перевдягнувся, поснідав, сів на коня й поїхав у палац до царя. Той радісно зустрів його, обійняв і посадовив по праву руку від себе, а еміри та вельможі підійшли й привітали його. Після цього цар наказав накрити до сніданку, і всі їли, пили й веселились, аж поки вдовольнилися. І тоді Аладдін мовив:

— О царю часу, коли твоя ласка, чи не завітаєш ти до мене і дочки твоєї — царівни Будур — на обід? І я запрошую також усіх твоїх візирів, емірів та вельмож.

— Ти гідний цього, сину мій, — відповів цар.

Всі вони посідали на коней і поїхали з Аладдіном у його палац. І коли цар увійшов туди, то, зачудований і замилуваний багатством і пишнотою, звернувся до візира:

— О візире, бачив ти коли-небудь щось схоже на це? Чув ти коли-небудь про щось схоже на це?

— О царю часу, — відповів візир, — я не можу повірити, що це — праця людей. Ні, це справа чаклунів та чародіїв!

— Я знаю, який ти заздрісний, — сказав цар, — і знаю, чому обмовляєш Аладдіна!

Потім Аладдін повів царя нагору, в покої царівни Будур. І цар побачив: гратки на вікнах викладені смарагдами та іншими коштовними самоцвітами. Однак подекуди самоцвітів бракувало. Цар здивувався й вигукнув:

— Що це? Ці прегарні гратки недороблені!

Він обернувся до візира й спитав:

— Ти знаєш, візире, чому в гратках бракує смарагдів?

— Не знаю, о царю часу! — відповів візир.

— Це тому, що Аладдін квапився і не встиг скінчити роботу, — пояснив цар.

Аладдін тим часом пішов до своєї дружини — сказати, що прибув батько. І коли він повернувся, цар його спитав:

— Аладдіне, сину мій, чому це ти недоробив ці віконні гратки?

— О царю часу, — відповів Аладдін, — я зробив так навмисне, щоб твоя величність виявила мені шану й звеліла їх добудувати і щоб у нас лишилася згадка про тебе.

Цар наказав привести торговців коштовностями та ювелірів і дати із своєї скарбниці таких самоцвітів та дорогоцінних металів, яких вони просять — для того, щоб добудувати гратки.

А царівна Бадр аль-Будур вийшла із своїх покоїв, рада та весела, поцілувала батькові руку, і цар обійняв її, поцілував та привітав.

Коли настав час обідати, перед царем, царівною й Аладдіном накрили столики, а для головного візира та інших візирів, емірів і вельмож теж поставили столики. І всі їли, пили й веселилися, і цар смакував чудові страви та милувався розкішним посудом. А перед його столиком стояло вісімдесят невільниць, і кожна грала гарну й зворушливу мелодію, звеселяючи серце царя.

Коли всі наїлися й напилися, столики прибрали, а в іншій великій залі поставили столики з солодощами й плодами, і всі перейшли туди і знову їли та пили досхочу.

А майстри, торговці коштовностями і ювеліри тим часом працювали біля граток. Цар підійшов подивитися на їхню роботу й побачив: вона дуже відрізняється від того, що було зроблено вночі, і збагнув, що його майстри не здатні виконати таке завдання. До того ж торговці коштовностями сказали цареві, що смарагдів, які є в його скарбниці, не вистачить на гратки, і цар звелів узяти скільки треба самоцвітів з іншої, більшої скарбниці, а коли й тоді не вистачить, то взяти самоцвіти, які підніс йому Аладдін.

І майстри брали смарагди з великої скарбниці, аж поки вибрали всі, а тоді взяли самоцвіти, які підніс Аладдін, але їх теж не вистачило.

Цар наказав своїм візирам, щоб кожен, у кого є самоцвіти, віддав їх майстрам, а навзамін узяв собі золота із царської скарбниці,— і візири принесли те, що мали, але не вистачило й цих самоцвітів.

Аладдін пішов глянути на роботу майстрів і побачив, що до кінця ще дуже далеко. Тоді він наказав майстрам розібрати все, що вони зробили, повернути самоцвіти візирам, а цареві віддати ті, що їх було взято з його скарбниці.

І майстри розібрали гратки й повернули самоцвіти їхнім власникам. Візири дуже зраділи.

Коли цареві принесли смарагди, він дуже здивувався. Сів він на коня та й поїхав до Аладдіна.

Аладдін потер лампу, і перед ним з’явився джин і вигукнув:

— Наказуй, о мій повелителю!

— Я хочу, — мовив Аладдін, — щоб ти добудував ті гратки на вікні, що їх я звелів лишити