Читати книгу - "Чоловіки під охороною"

— Неймовірно! — кажу я, коли до мене нарешті повертається дар мови, й підводжуся. — Ви розумієте, чого від мене вимагають ваші «ми»? Безсоромного порушення правил медичної етики! Я відповідаю за дослідження й не стану наражати на ризик інших людей, перевіряючи вакцину на них!

— Сядьте, докторе, — каже Берідж, — і вислухайте мене. «Ми» цілком усвідомлюємо, що вимагаємо від вас порушення узвичаєних правил медичної етики. Але становище незвичайне. Ваші дослідження субсидує адміністрація, яка зовсім не бажає, щоб вони увінчались успіхом, і для якої ці субсидії, — до речі, адміністрація збирається їх припинити, — досі були своєрідним алібі. За таких обставин «ми» гадаємо, що виробництво вакцини можна буде налагодити тільки тоді, коли пощастить таємно винести її за межі Блувілла й перевезти до Канади. Зробити це зможете тільки ви.

— Це зможе зробити будь-хто! Пірс! Сміт! Гребел!

— Помиляєтесь! Усі троє наштовхнуться на велику перешкоду: їх ніхто не знає. А хто повірить у вакцину, запропоновану невідомим лікарем, що приїхав до Канади без паспорта? Зате самого вашого імені буде досить, щоб відчинити всі двері. Доповідну записку Мартінеллі переклали всіма мовами світу, і вас знають не тільки серед фахівців, а й серед широких мас. Прес-конференція на канадському телебаченні набуде величезного резонансу в Канаді, в Сполучених Штатах, у всьому світі!

— Гаразд. Ваш сценарій може цілком виправдати себе. Та невже ви припускаєте, що я стану просити своїх колег випробувати вакцину на собі й ризикувати замість мене життям? Адже це особливо небезпечно — зробити собі перше щеплення!

— Вас чекатиме інший ризик, коли ви звідси втечете!

— О, «ми» вже все вирішили! І «наше» рішення не підлягає оскарженню! Я втікаю! А скажіть мені, Берідж, чи є бодай щось таке, що ви дали б мені змогу вирішити самому?

— Ну що ви, Ральфе, облиште своє самолюбство й будьте реалістом. Якщо вакцину пощастить випробувати на людях, то що вам залишиться робити, як не втікати? Піти до доброї, людяної, чарівної Гельсінгфорс і сказати їй: «Ось вакцина й готова, запускайте її у виробництво»? Здогадуєтесь, яку ухвалу прийме Гельсінгфорс? Вона сховає кудись цю вакцину й почне торгуватися з Бедфорд, щоб та заплатила якомога більше за її знищення. Ось для чого знадобиться ваша вакцина! Вона стане розмінною монетою в грошових махінаціях! Що ж до доктора Мартінеллі, то його так чи інакше примусять мовчати. Скажімо, вони звинуватять вас у тому, що ви зґвалтували Одрі.

— Гельсінгфорс може теж зважитись виробляти вакцину за кордоном.

— Могла б, коли б не боялася Бедфорд. Та якби Гельсінгфорс і зважилася б на такий крок, це для нас — не вихід із становища.

— Що ви називаєте виходом із становища?

Берідж жваво підходить до мене, нахиляється, кладе свої руки на мої і палко каже:

— Ральфе, ви повинні зрозуміти одну річ. Ваша вакцина — політичний акт. Саме вона повинна допомогти скинути Бедфорд. Ви завдасте їй удару з Канади — дружньої нам країни.

— Я завдам їй удару?!

— Еге ж, по канадському телебаченню. Ви скажете тільки одне — правду. І цього буде досить. Ваше викриття дасть конгресу Сполучених Штатів нагоду, якої він чекає, щоб звинуватити президента Бедфорд…

Берідж забирає руки. Я дивлюся на неї і довго не можу заговорити.

— Якщо я правильно вас розумію, — повільно кажу я, — ваші «ми» не хочуть, щоб я ризикував, випробовуючи на собі вакцину, бо приберігають мене для іншої боротьби.

— Еге ж, саме так. Ви чудово оцінили ситуацію.

Я мовчу. Берідж стоїть уся напружена, геть розпашіла.

Але ж як я проситиму своїх колег взяти випробування вакцини на себе? — питаю я перегодя.

— Вам не доведеться їх просити, докторе. Ми зробили це замість вас: вони згодні.

Я червонію.

— Як, ви зробили це у мене за спиною?!

— Говоріть тихіше, докторе, Кроуфорд ще не поїхала від нас!

— Але це нечесно! Ви мене обходите!

Берідж кілька разів прикладає долоню собі до рота, даючи мені знак замовкнути: вона помітила, як засвітилася лампочка селектора. Звичка бере гору над моїм обуренням: я натискаю кнопку.

— Докторе Мартінеллі! — лунає голос Пірса.

— Слухаю вас.

— Прийдіть сюди, будь ласка. Ми стурбовані. Докторові Гребелу стало погано.

Берідж блідне й хапається за голову.

— Вакцина! — шепоче вона ледь чутно.

— Що? — питаю я приголомшений. — Що ви сказали?

— Вранці доктор Гребел вакцинував себе.

— Ви з глузду з’їхали! — скрикую я, підхоплюючись. — Навіщо було докторові Гребелу вакцинуватися? Що це дасть? Доктор Гребел належить до С!

— Доктор Гребел до С не належить, — тихо каже Берідж, важко дихаючи. — Перед тим, як він запропонував свою кандидатуру до Блувілла, «ми» забезпечили його фальшивими документами С.

Я одразу ж із великою полегкістю бачу, що в доктора Гребела трохи запаморочилося в голові — ото й тільки. Пірс, мабуть, помилився у своєму діагнозі, адже він, хоч і вірусолог, проте не має достатнього клінічного досвіду. У Гребела не помітно ніяких симптомів коматозного стану чи навіть глибокого оціпеніння, що його викликає енцефаліт-16. Обличчя в нього не застигло. Повіки кліпають, губи ворушаться, вся постать здригається, голова похитується з боку на бік. До речі, Гребел навіть не втратив контролю над своїм тілом: він сидить, а точніше — напівлежить на стільці.

— Він упав? — питаю я.

— Ні, — відповідає Пірс, — він поскаржився на запаморочення й потьмарення в очах, сів і знепритомнів.

— Допоможіть мені покласти його на підлогу, — кажу я.

Коли Гребел уже лежить горілиць, я розв’язую йому краватку, розстібаю комір і розтираю долонею груди. Потім чиясь рука простягає мені пляшечку