Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

Кіра взяла його за руку з напруженою посмішкою для всіх, хто міг дивитися, і потягнула подалі від шуму та натовпу.

«Привіт, Валлі», — сказав Магі через деякий час. Кіра ненавиділа форму усмішки, яку він мав для неї. «Схвильована?»

— Ні, — сказала Кіра. «І ти теж».

«Я в захваті, — сказав Магі. «Я щасливий, звичайно. Ми збираємося виграти. Ми їх усіх переможемо. Ми залишаємо цю скелю…”

На скелі його голос надломився, Кіра взяла його за руки й міцно стиснула.

Лише тоді, коли вона це робила, вона зрозуміла, що в цьому житті, в цей момент, вона не була впевнена, що коли-небудь робила це раніше. Магі спочатку заціпенів, а потім припав до неї й притулив свою голову до її плеча. Він трусився. Кіра не думала, що він плаче. Вона не знала, що робити, якщо він справді плакав. Вона ніколи не ладнала з людьми, які плачуть. У момент сильного саморозчарування вона подумала: чому ти нічому не навчився?

«Все добре?» — запитала вона, коли Магі відійшов.

«Мені потрібно тобі дещо сказати», — сказав Магі.

«Я знаю, що ти педик», — сказала Кіра. Привид Вал десь у її мозку закотив на неї очі. «Гей. Не переживай. Я знаю».

Магі витріщилася на неї. — Я, — сказав він. «Як… я маю на увазі… ні».

«Почекай, справді?» — сказала Кіра, що, судячи з обличчя Магі, було не зовсім правильним. Вона чула, як її власні думки говорять високою інтонацією Вел: «Я не можу повірити, що у вас було два шанси на цю розмову, і ви облажали їх обидва».

— Замовкни, — пробурмотіла вона. Тепер Магі виглядав наляканим. «Вибач», — сказала вона. «У мене… дивний день. Гей, я теж лесбі».

«Що?» — сказав Магі і швидко озирнувся в обидві сторони, ніби думав, що хтось може підслухати їхню безперечно неприйнятну розмову. Поруч нікого не було. Вони були десь у лабіринті комор Ойкоса.

«Я маю на увазі… це складно», — сказала Кіра і подумала про поцілунок з Лізабель — Лізою — у тому іншому житті, а потім на якийсь швидкоплинний момент про Ісо, тоді, коли він подивився на неї і сказав, що вона нестримна, наче справді мав це на увазі.

«Я не збирався говорити, — сказав Магі, а потім: — Гм. Дякую, що розповіла мені». За тим, як його плечі розімкнулися, Кіра миттєво зрозумів, що це було те, що вона мала сказати обидва рази раніше. «Але справа не в цьому. Йдеться про Хризотеміду. Мені потрібно тобі сказати». Магі глибоко вдихнув. «Там Урса».

— Я знаю, — сказала Кіра.

Тоді все стало зрозумілим. Урса на Хризотеміді, з Еллі — її сином, дитиною, яку вона вкрала у Геї та Джоле. Дредноут «Віктрікс» буде готовий до бою за два тижні, він спуститься на дощову планету та її астероїдний пояс ірисових шахт, на останнє людське місто, на збірні нетрі та красиві головні вулиці, маленьку квартиру з великими вікнами та школу Еллі, де його змусили одягнути ошатний піджак і давали йому домашнє завдання з мистецтва. “Ох, прокляття…”

«Я не знаю, що робити», — сказав Магі. «Я не знаю, що робити. Якщо я… я думав про те, щоб… відмовитися від призначення…”

«Вони не відпустять тебе», — сказала Кіра. «Не зараз. Якби ви спробували, вони б вас просто вбили». Прокляття… «Якби ми послали їй повідомлення…»

«Є хтось, кого я знаю…»

«Аві», — сказав Кіра в ту ж мить. Вони переглянулись.

Магі сковтнув слину й продовжив: «Я маю сказати…»

«Тобі справді не потрібно розповідати мені про те, що ти закохався в Аві прямо зараз», — сказала Кіра. «Будь ласка, не розповідай мені зараз про те, що ти закохався в Аві».

«Звідки ти взагалі це знаєш?»

Кіра відкрила рота, щоб відкинути запитання. Вона майже почула, як сказала це — щось легке й безглузде, наприклад: я просто подумала. Але вона обірвала себе. Перестань недооцінювати Магі, подумала вона. Ти така ж погана, як і Вал. І ви знаєте, чому ви це робите, чи не так?

Прийміть цю правду. Ви ревнуєте. Ви завжди ревнували. Тому що він більший за вас, тому що він вищий і ширший, швидший і сильніший. Тому що він має семидесятидюймовий вертикальний стрибок, і найвищі бали Дрилла в історії станції, і ідеальний рекорд на дванадцятому рівні агоге. Тому що він одного разу виграв Судний день. Тому що він найкращий у всіх речах, які коли-небудь мали для вас значення; бо він кращий за тебе; і ти навіть не знаєш, чим він кращий за тебе.

Можливо, Вал мала рацію, назвавши його вразливим. Але якщо він такий, ти не допомогла. Тии зробила все ще гіршим.

Тому припини намагатися вважати його маленьким.

Вона пам’ятала весь шлях назад, ще до того, як почалися призначення. Сад в Агріколе. З тобою так важко розмовляти, сказав він.

«Я теж маю тобі дещо розказати», — сказала Кіра. «Я маю на увазі щось інше».

— Гаразд, — сказав Магі.

«Це…це багато».

— Гаразд, — сказав Магі. «Я вислухаю».

Вони пішли до Агріколя, у тихе місце серед височини змінених дерев, де Магі сховався від станції Гея.

І Кіра йому все розповіла.

Про призначення до Розплідника, потім про Аві і Ісо. Урсу та Еллі та яскраву маленьку квартирку в Рейнгольді. Вузол Мудрості та Леру, а також те, що зробив Аві, і що зробив Магі потім. А потім вона сказала те, чого не хотіла сказати, те, про що ледве дала собі зрозуміти, що все ще відчуває: як це було сидіти з їхніми тілами серед уламків світів.

«До біса, Валлі», — сказав Магі. “Я…”

«Не кажи, що тобі шкода», — сказала Кіра. «Не треба. Не треба». Вона почекала, поки її голос заспокоїться. «Мені шкода. Вибач, я не знала».

Двійник Магі з іншої шкали часу, той, хто ніколи не був солдатом Геї, сказав, що це має сенс. Цей Магі, той, який зараз мав найбільше значення, Магі Кіри — людина, заради якої вона втекла з Геї, людина, за яку вона б померла, — просто виглядав задуманим.

Нарешті він сказав: «Я не хотів, щоб ти знала».

Кірі було важко це чути. Вона не хотіла, щоб це було правдою: щоб Магі був нещасний і продовжував бути нещасним. Але Магі протер руками своє світле волосся, криво поглянув на Кіру та сказав: «Я не хотів, щоб ти думала, що я слабкий».

— Ти не слабкий, — сказала Кіра.

Знову той кривий, незнайомий погляд. Колись Кіра думала, що добре знає свого брата. Тепер