Читати книгу - "Утрачений світ"

— Цілком.

— І тут природно постав висновок, від якого серце у мене тьохнуло й голова пішла обертом. Наступний за чергою метал — золото. Його атомна вага сто дев'яносто сім. Я враз пригадав — і тоді вперше зрозумів це — чому у стародавніх алхіміків щоразу мовиться саме про свинець і живе срібло, як необхідні елементи їхніх дослідів. У мене пальці тремтіли від хвилювання, коли я знову пустив струм і за якусь годину з хвостиком — швидкість процесу перетворення завжди пропорційна до різниці ваги металів — уже мав перед собою гудзувату грудку червонястого металу, що за всіма пробами показував на золото… Так, Роберте, це довга історія, але, гадаю, ви погодитесь зі мною, що я маю поважні підстави, коли розповідаю все так детально. Переконавшись остаточно, що я таки справді виробив золото, я розпиляв ту грудку навпіл, і одну половинку відіслав до знайомого ювеліра й знавця коштовних металів з проханням установити якість мого золота. З другою я провів ще низку експериментів, перетворивши її по черзі на срібло, цинк, марганець і кінець кінцем на літій, найлегший з металів.

— А після того на що він перетворився?

— Після того сталося те, що для хіміка, мабуть, найцікавіше в моєму відкритті. Літій перетворився на сіруватий дрібний порошок, і вже цей порошок ні на що не вдалося перетворити, хоч скільки я мордував його струмом. Цей порошок становить основу всіх речей, це мати всіх елементів, одне слово, та субстанція, наявність існування якої недавно припустив один провідний хімік і яку він назвав протілом. Але відкрив великий закон перетворення металів під дією струму саме я, і перший добув протіл теж я, отже, Роберте, я маю право думати, що навіть коли всі мої заміри в інших галузях і виявляться безплідними, ім'я моє буде увічнене бодай в історії хімії… Оце майже й усе, що я мав вам розповісти. Мій приятель-ювелір повернув мені брусок золота, підтвердивши мою думку про його природу та якість. Незабаром я винайшов кілька методів, які спрощували процес перетворення, навчився краще пропускати електричний струм, що набагато підвищило ефективність роботи. Виробивши певну кількість золота, я спродав його за суму, що уможливила мені придбання досконаліших матеріалів та міцніших батарей. Завдяки цьому я розширив свої операції, і врешті роздобувся на добрі кошти й спромігся спорудити ось цей будинок і обладнати лабораторію, в якій можу вести свою роботу в далеко більшому обсязі. Я вже казав, що розмір моїх прибутків обмежується лише моїми бажаннями, і тепер можу з усією певністю тільки повторити ці слова.

— Та це ж чудово! — вихопилось у Роберта. — Це схоже на чарівну казку. Але коли ви зробили таке велике відкриття, вам, певно, дуже кортіло поділитися ним з кимось.

— Така думка у мене була. І я обміркував її з усіх боків. Мені було ясно, що коли я оприлюдню це відкриття, коштовні метали відразу ж утратять свою особливу вартість. Натомість стане щось інше — бурштин, скажімо, або слонова кістка почнуть виконувати функцію загальноприйнятого обмінника. А золото впаде в ціні нижче за мідь, бо воно важче й не таке тверде. І нікому ця заміна не стане в пригоді. Але якщо я збережу при собі свій секрет і послуговуватимусь ним обачно, то зможу стати найбільшим доброчинцем для всього людства. Ось такі були головні мої, міркування — і в них, гадаю, нема нічого безчесного, — що спонукали мене залишити цю таємницю при собі; ви перший, кому я її відкрив.

— Але я вашу таємницю збережу! — запально мовив Роберт. — Допоки ви не дасте мені дозволу, я ні словечка нікому про це.

— Якби я не знав, що можу покластись на вас, я б і неї звірявся перед вами. А тепер, мій любий Роберте, — теорія, скажу я вам, сухувата: практика далеко цікавіша. На перший раз вистачить із вас теорії. Якщо ви пройдете зі мною до лабораторії, я вділю вам трохи й практики.

Розділ XI

МОЖЛИВОСТІ ХІМІЇ

Рафлс Гоу рушив першим і, вийшовши парадними дверима, вони вдвох по алеї, посипаній жорствою, підступили до входу в лабораторію. Це був той самий вхід, яким вносили пакунки з фургона, що ото підгледіли були батько й син Макінтайри. Але перше приміщення, до якого зараз Гоу провів Роберта, виявилося не лабораторією, а тільки просторим порожнім передпокоєм, де попід стінами громадилися стосами ті самі згортки, які так зацікавили підглядачів. Тепер, однак, уже спала з них таємничість, бо тільки декотрі ще були в мішковині, а інші лежали розгорнуті і видно було, що то великі свинцеві бруски.

— Це моя сировина, — недбало кивнув у бік цих стосів Рафлс Гоу. — Щосуботи сюди приставляють повний фургон їх, і цього мені вистачає на тиждень, але коли ми з Лорою одружимося, роботи вдвічі побільшає, бо ж ми почнемо здійснювати наші великі плани. Я мушу пильно стежити за якістю свинцю, адже всякі домішки позначаються й на чистоті золота.

З передпокою важкі металеві двері вели до іншої кімнати. Коли Гоу відімкнув їх, Роберт побачив, що за п'ять футів далі там були ще одні двері.

— Підлога тут на ніч зміщується, — зазначив господар. — Я не сумніваюся, що серед обслуги багато пліток про це замкнене приміщення, тим-то треба стерегтися, щоб сюди не надумав зазирнути котрийсь надміру допитливий конюх або челядник.

Через ті другі двері вони ввійшли до самої лабораторії, чималої і без усяких меблів кімнати з високою скляною покрівлею. З одного кінця її стояло горно з казаном, дверцята горна були зачинені й тільки по краях їх пробивався відсвіт сильного червоного полум'я, а глухе гуготіння вогню розносилося на всю лабораторію. По другий бік були лейденські батареї, поставлені рядами одні на одних, а поверх них містилися колонки акумуляторів. Розглянувшись, Роберт побачив тут великі шестерні, складне мереживо дротів, різні стояки, кольорові сулії, мензурки, пальники, порцелянові ізолятори й таке інше причандалля, характерне для хімічних та фізичних лабораторій.

— Ось пройдім далі, — мовив Рафлс Гоу, пробираючись попри купи металу, коксівного вугілля, пакувальних ящиків, оплетених бутлів з кислотами. — Ви перший сторонній, хто ступив сюди, відколи звідси вийшли будівельники. Челядники заносять свинець лише у передпокій, далі вони не мають доступу. Горно очищають і розпалюють вогонь іззовні. У мене є для цього спеціальний кочегар. А тепер гляньте осюди.

Він розчахнув двері в дальньому кінці кімнати