Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Катя сиділа в офісному кріслі, ніжно-бузкового кольору й похмуро вдивлялася в яскравий літній день за вікном. На вулиці була несамовита спека, але кондиціонер справно рятував приміщення від неї, даруючи приємну прохолоду.

Втім, незважаючи на всі потуги техніки, почувалася білявка жахливо. Голова тріщала, в животі танцював румбу обід, до горла підступала нудота. Дуже не вистачало свіжого повітря.

Дівчина із сумом згадувала легкий морський бриз, який лоскотав її шкіру всього лише кілька днів тому. Краще і не було б цієї тижневої відпустки, яку вони з Геною влаштували собі наприкінці серпня.

Та чоловік наполіг, адже літо кінчалося, а вони так нікуди і не з'їздили у весільну подорож.

І взагалі після заміжжя Катрусине життя мало змінилося. Ніяк не вплинуло воно на побут, який вони непомітно організували з Геною у перші тижні проживання разом.

Взаємини приховувати було не складно. Приходили та йшли з роботи вони у різний час. І напрями їхні в офісі ніяк не перетиналися, тож зустрічі були зведені до мінімуму.

Набагато більше змін принесло переведення на нову посаду. Літо для дівчини промайнуло як один день. Незважаючи на те, що структурний підрозділ був новоутвореним, працювати було в ньому навіть легше ніж під керівництвом директорки з продажів. Далася в знаки підготовка від Геннадія Анатолійовича.

Співробітники ставилися до юної керівниці по різному. Хтось цінував професіоналізм та виваженість завдань, хтось заздрив швидкому кар'єрному зростанню та продовжував розпускати плітки. Катя почала ставитися до шлейфу обговорень філософськи, навіть почала думати про те, щоб розкрити їхні з Геною стосунки.

"Ото в них фізії повитягуються", - хихикнула вона в кулачок.

Адже про директора з реклами ніхто й не думав. Навіть Павла Павловича після підвищення підозрювали в розпутстві, а головного бабія Зегер-груп - ні.

- Катерино Віталіївно, - з роздумів вирвав голос секретарки по внутрішньому зв'язку. - Надійшли пакети на затвердження. Доступ вже на вашій пошті.

Катя прочистила горло:

- Дякую, Алю.

Білявка підсунулася ближче до стола та швидко заклікала мишею.

Нудота то відступала, то знову нагадувала про себе, так само як і головний біль. Здавалося, що організм все ніяк не акліматизується, хоч після подорожі пройшло вже кілька днів.

На щастя, вже була п'ятниця, й можна буде спокійно похворіти вдома. А потім з новими силами стати до роботи.

Отже, потроху відбиваючись від щоденної рутини, керівниця відділу контролю якості чекала на кінець робочого дня. Та згодом стан щохвилини ставав гіршим. Зрештою вона схопилася зі свого місця та зеленіючи на очах побігла до туалету.

- Катерино Віталіївно, з вами все гаразд? - схвильовано спитала Аліна, коли керівниця проходила повз її стіл.

- Не знаю. Наче вже краще, але... - перед очима раптом потемніло й білявка сперлася на одвірок. - Ні. Не гаразд...

- Викликати вам швидку?

- Ні. Краще подзвоню чоловікові.

- Чоловікові? - секретарка навіть щодо наявності хлопця в своєї керівниці не була впевнена, а тут...

В наступну мить вона прийшла до тями, підхопилася зі свого місця та набрала з кулера води. Заскочила до кабінету та простягнула склянку.

- Дякую, - геть бліда Катерина простягнула руку та жадібно випила воду.

- Може все ж таки викликати? Коли він ще приїде... - Алі було вже майже тридцять років, тому вона іноді ставилася до Каті поблажливо, як до меншої.

Не встигла керівниця нічого відповісти, як до кабінету увірвався переляканий чоловік та кинувши оком на збентежену секретарку присів навпроти дружини.

- Що трапилося?

- Не знаю. Може вірус якийсь підхопила. Почуваюся жахливо.

- До лікарні, - негайно вирішив Геннадій Анатолійович, побачивши сіру як її волосся кохану, й підхопив її на руки.

- Стривай. Я сама дійду. Не треба цього, - чинила слабкий опір Катерина, на сильний опір сил не було.

- Ага, - буркнув чоловік й пішов геть.

- Стривай, - Катя стукнула кулачком його у груди.

- Що ще? - невдоволено зупинився Гена.

- Аліно! - гукнула керівниця відділу дівчину, яка і так вийшла за ними з кабінету, й негайно наздогнала, почувши своє ім'я. - Я закінчила з розглядом. Перегляньте. Підписані у виробництво, інші - на доопрацювання.

- Добре, - кивнула секретарка. - Не переймайтеся. Одужуйте скоріше.

- Мене зараз знудить, - пожалілася Катя, щойно вони вийшли в коридор.

Довелося Гені, розлякуючи співробітниць тягти її до туалету.

- Ну і як ти в такому стані збиралася йти сама? - невдоволено спитав Гена в дружини, витираючи паперовим рушником умите після туалету обличчя.

- То що, робитимемо фурор? - гмикнула білявка.

- Так завжди буває, коли так ретельно хочеш щось приховати.

- Та я й не ховалася останнім часом, - обплітаючи шию коханого і ховаючи бліде обличчя на його грудях, пробурмотіла Катерина.

- Тоді й перейматися нема чого, - ледь встиг відповісти Гена, коли стулки ліфта роз'їхалися.

В кабінці було повно народу, й всі вони завмерли, побачивши дивну картину, але пан Зегер не розгубився.

- Дівчині погано. Терміново треба вниз!

- Кілька людей негайно вистрибнули з ліфта, а решта "розмазалися" по стінах.

Катя трималася за шию чоловіка, але очі не розплющувала. Ліфт ще двічі розкривав свої двері, але нових пасажирів в ньому не додавалося. Дівчина біля панелі з кнопками негайно натискала на закриття дверей, лишаючи здивовану публіку на поверсі.

На пропускному пункті сполошили охоронців. Всі впізнали співробітників вищої ланки, а дехто ще й щиро співчував працелюбній білявці, яку за давньою вже звичкою називали Халепою.

- Давай назад приляжеш, - запропонував Гена біля машини.

- Ні, мене ще дужче захитає, - Катя знову активно зеленіла.

- Та скільки ж ти там з'їла? - з пересердя промовив чоловік та зсадив дружину в машину.