Читати книгу - "Буремний Перевал"

class="p1">Вона хотіла, захекана як була, бігти нагору до містера Лінтона. Та я вмовила її сісти на стілець і подала питво, вмила і витерла фартухом її бліде личко, щоб на щоках з'явився рум'янець, і по всьому мовила, що я піду перша і скажу батькові про її повернення; я благала її підтвердити, що вона буде щаслива з молодим Гіткліфом. Вона здивовано поглянула на мене, але одразу ж зрозуміла, чому я намовляю її казати неправду, і запевнила мене, що не жалітиметься.

Я не посміла заважати їхній зустрічі. Стояла за дверима із чверть години і потім ледве наважилася підійти до ліжка. Проте все пройшло спокійно: відчай Катрини був так само тихим, як і радість її батька. Вона втішала його, з виду спокійна, а він широко розплющеними очима жадібно дивився їй у лице.

Він помер справді блаженно, містере Локвуде — то є дійсно так! Цілуючи її щічки, він шепотів:

— Я йду до неї. І ти, моє любе дитя, також прийдеш до А нас! — і вже більше не рухався і не казав ні слова, лише дивився на неї зачудованим, сяючим поглядом, аж поки серце його не перестало битись і душа не відлетіла. Ніхто не завважив хвилини його смерті — така вона була супокійна.

Чи Катрина вже виплакала всі свої сльози, чи горе було надто тяжким, щоб дати їм вилитись, — але вона сиділа з сухими очима, доки не зійшло сонце. Сиділа до півдня, та й далі лишалася б, задумана, біля ліжка померлого, але зрештою я вмовила її піти спочити. Добре, що мені вдалось її вивести, бо по обіді з'явився наш адвокат, зазирнувши перед тим до Буремного Перевалу, щоб дізнатися, як йому діяти далі. Він продався Гіткліфові; саме з цієї причини він і не спішив виконувати розпорядження мого хазяїна. На щастя, земні турботи вже не хвилювали містера Едгара і не порушували його спокою після повернення доньки.

Містер Грін одразу ж прибрав до рук усе і всіх. Звільнив усіх слуг, окрім мене. Він так ревно запосівся до своєї новоявленої влади, що наполягав, аби Едгара Лінтона поховали не поруч із його дружиною, а в церкві, у родинному склепі. Але воля покійного була беззастережно висловлена в заповіті, і я привселюдно оголосила це у відповідь на таке самочинство. З похованням не поспішали. Катрині — тепер місіс Лінтон Гіткліф — було дозволено лишитись у Грейнджі, поки тіло її батька лежатиме в домі.

Дівчина розповіла мені, що її розпач усе ж таки розчулив Лінтона і той наважився піти на ризик, щоб її звільнити. Вона чула, як мої посланці сперечалися біля дверей, і зрозуміла, що їм відповів Гіткліф. Через це Катрину охопив відчай. Лінтон після того, як я пішла, просиджував у маленькій вітальні і, геть заляканий, згодився поцупити ключ, поки ці батько знову не піднявся нагору. Він умів тишком відмикані ти й замикати двері, а коли надійшов час іти спати, він попросився ночувати в Гортона, і йому відразу ж дозволили. Катрина утекла ще вдосвіта. Вона не насмілилася вийти через двері, боячись сполохати собак, натомість вирішила скористатися вікном у якомусь із порожніх приміщень — і, на щастя, потрапила до материної кімнати, а там легко вилізла у вікно і спустилася на землю по ялині, що росла неподалік. А її спільник тяжко потерпів за своє посібництво, дарма що відчайдушно відбріхувався.

Розділ двадцять дев'ятий

У вечір після похорону ми з панянкою сиділи в бібліотеці, охоплені сумними розмислами — а одна і невтішним сумом — за нашою втратою, і гадали про похмуре наше майбутнє.

Ми тільки-но дійшли згоди, що Катрині щонайбільше дозволять і далі жити у Грейнджі,— принаймні за життя Лінтона; може, і йому дадуть оселитися тут разом із нею, а мене залишать економкою. Така розв'язка була занадто гарною, щоб на неї сподіватися, та все ж я не втрачала надії і вже заздалегідь раділа, що залишусь у рідному домі, при службі, та, що найголовніше, при моїй любій панянці. Коли раптом до кімнати вбіг слуга — один із тих, хто вже були звільнені, та ще не встигли залишити дім, — і сказав, що «бісів Гіткліф» прямує подвір'ям; то чи не замкнути двері перед його носом?

Навіть якби нам вистачило нерозважливості віддати такий наказ, то забракло б на це часу: Гіткліф, не обтяжуючи себе надмірними люб'язностями, вважав зайвим постукати у двері чи сповістити про свій прихід. Він був хазяїном і скористався хазяйським правом входити у дім, не питаючи дозволу. Зачувши наші голоси, він пройшов просто до бібліотеки, спровадив служника геть і зачинив по собі двері.

Це була та сама кімната, куди його запросили як гостя вісімнадцять років тому. Той самий місяць світив у вікно, а за вікном широчів той самий осінній краєвид. Ми ще не запалювали свічки, але в кімнаті все було видно, навіть портрети й на стіні: чарівне личко місіс Лінтон, приємне обличчя її чоловіка. Гіткліф підійшов до вогнища. Він також не змінився з роками. І він виглядав так само, лиш його смагляве обличчя трохи змарніло і здавалося більш вивершеним, а постать — кремезнішою; оце й уся відмінність. Катрина, побачивши його, схопилася з місця.

— Стійте! — він схопив дівчину за руку. — Досить із вас однієї втечі! Куди вам іти? Я прийшов одвести вас додому, і сподіваюся, ви будете слухняною донькою і не станете підмовляти мого сина до подальших переступів. Я навіть не міг вигадати для нього належної кари, коли дізнався про його участь у цій історії. Він — мов павутинка, тремтить від одного доторку, та ви по його очах зрозумієте, що він своє отримав сповна! Позавчора ввечері я привів його вниз, всадовив на стілець і більше не чіпав; Гортона я відіслав геть, тож ми залишились удвох. За дві години я покликав Джозефа, щоб він відніс Лінтона нагору. Відтоді моя присутність навіює йому такий жах, наче він бачить привида; я думаю, він часто бачить мене і тоді, коли поруч мене немає. Гортон каже, що він просинається і кричить уночі десь із годину, як не більше, і кличе вас захистити його від мене; і, дорогий він вам чи ні, а ви до нього підете. Віднині ви дбатимете про свого чоловіка — я передаю його у ваші руки.

— А чом би вам не дозволити Катрині лишитися тут, — втрутилась я, — і не відіслати містера Лінтона до неї? Ви ж їх ненавидите, отже, й не скучите