Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

— Мені теж здається… А що — треба вже починати?

— Ну, чого ти такий нудний? Сидиш поряд, а поводишся, наче дуже вихований хлопчик, якому слід рано йти спати, — регоче вона мені просто в вічі.

Далі терпіти несила. Хапаю її за патли і з усієї сили тягну голову назад — це жахливо, але цієї миті мені потрібно зробити їй боляче — я все тягну її й тягну, доки вона падає горілиць на лаву.

— Пусти! Не вмієш нічого, крім… Тварюко!

У цю хвилину ми ладні вбити одне одного. Нарешті ми якось угамовуємося, суботу й неділю проводимо в атмосфері білої музики — все чудово. Тепер я боюся, що те… гніде може в нас збуритись будь-якої миті.

ПАВЛА:

Сиджу перед білими дверима приймальні онкологічного відділення, можливо, за мить почую, що в мене рак, і я скоро помру в муках.

Що, як мені звідси втекти, відкласти вирок і просто дожити решту життя? Наповнити його натхненням, насолодою, забуттям… податися до Праги, Будапешта, Парижа, селитись у готелях, знайти собі коханця (Еда ж має коханку), впитись, а потім ковтнути кілька таблеток, заснути в чужому місті й більше не прокидатись.

Сиджу на твердій лікарняній лаві, знову збираючи сили проти звірячої гнідої шкаралупини неспокою, примусу й жаху, хочу віднайти в собі той зоряний світ, про який мені розповідав мій син, озеро всеосяжного спокою, свободи, кохання й сяйва… Збираю сили, щоб знову відчути себе частиною всього безмежного, світлого й прекрасного, що живе вічно… Збираю сили, аж доки починаю відчувати все це в собі. Воно завжди живе в нас, я це вже знаю, воно не покине мене й тепер, хоч би що сказали мені за цими дверима.

Я:

Так, людині стачить мужності й тривалості, щоб не здатися…

Часом мене охоплює гніде бажання лягти горілиць і покинути все, як є.

ТИ:

Ти повинен витримати й перебороти все.

МИ:

Наша сила в розумі, серці, в білому людському єднанні. Завдяки цьому ми завжди перемагали й перемагатимемо. Нарешті, остаточно переможемо.

БАГАТОЗВІР:

У мене грандіозна нищівна сила, я постійно тримаю її напоготові, вона має мільярди видів, що існують безперервно тисячі років.

Зарицький Олексій Миколайович (нар. 1959 р.) — кандидат філологічних наук, працівник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, автор статей з питань зарубіжної літератури і теорії літератури. Переклав з чеської оповідання Ф. Кожіка, О. Павела, Ї. Швейди (видавництво «Дніпро»), повість Г. Пражакової «Подарунок для Моніки» («Веселка»).

Сиваченко Галина Миколаївна — літературознавець, перекладач, лауреат премії ім. Павла Орсага Гвєздослава (ЧССР). Авторка монографій про Р. Яшика, А. Плавку, численних статей про літературу Чехословаччини. Перекладала твори В. Мінача, А. Плавки, Й. Кота, Я. Йоганідеса та ін.