Читати книгу - "Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт"

Наступного ранку, слідом за служницею, яка принесла їм каву, до спальні рішучою ходою увійшла Мері. Дік і Ніколь ще не встигли вдягтися, а вона була вбрана і, очевидно, встала вже давно. Кутики її стулених уст смикалися від ледь стримуваного гніву.

- Що то за розмови, ніби Ланьє купали в брудній воді?

Дік хотів був відповісти, але вона перебила:

- І ніби ви звеліли сестрі мого чоловіка вимити для нього ванну?

Вона височіла над ними, люто блискаючи очима, а вони, сидячи нерухомо, як боввани, притиснуті до ліжка вагою підносів, спромоглися тільки вигукнути разом:

- Його сестрі?

- Так, ви сказали одній із сестер мого чоловіка, що вона повинна була вимити ванну!

- Та ні! - знову хором заперечили вони.- Ми розмовляли зі служницею.

- Ви розмовляли із сестрою Гусейна.

Дік розгублено пробурмотів:

- Я був певен, що ці дві жінки - ваші служниці.

- Я ж вам сказала, що вони - гімадунки.

- Що? - Дік підвівся з ліжка й накинув халат.

- Я вам це пояснила ще позавчора, коли ми сиділи коло рояля. Тільки не кажіть, що ви на той час набралися вже так, що нічого не пам’ятаєте.

- То ви це про них казали? Я тоді просто не чув початку. І якось не пов’язав це з ними... Це просто непорозуміння, Мері. Єдине, що нам лишається,- піти до неї й перепросити.

- Піти й перепросити! Я ж вам пояснювала: коли найстарший у родині - найстарший! - одружується, то дві найстарші сестри складають обітницю присвятити себе його дружині і стають гімадунками, тобто чимось на зразок її фрейлін.

- Чи не тому Гусейн поїхав учора з дому?

Мері повагалася, але потім ствердно кивнула головою.

- Він інакше не міг - сестри теж поїхали з ним. Так їм велить закон честі.

Ніколь теж зіскочила з ліжка й почала вдягатися. Мері провадила далі:

- А що це за історія з ванною? Я нізащо не повірю, що в цьому домі могло статися щось подібне! Покличмо Ланьє й спитаймо в нього.

Дік, сівши на ліжко, кивнув Ніколь так, щоб Мері не помітила,- бери, мовляв, цю справу в свої руки. Мері тим часом прочинила двері в коридор й по-італійському сказала щось покоївці.

- Стривайте-но, Мері,- сказала Ніколь.- Не треба вплутувати в цю справу дитину.

- Ви звинуватили нас,-відповіла Мері тоном, яким ніколи доти не розмовляла з Ніколь.- Я маю право перевірити.

- Я не дозволю, щоб дитину вплутували в цю справу.- Ніколь накинула на себе сукню так, наче це була бойова кольчуга.

- А чого ж,- сказав Дік,- нехай Ланьє прийде, і ми з'ясуємо врешті, вигадка це чи ні.

Ланьє, напівсонний, напіводягнений, розгублено глипав на сердиті обличчя дорослих.

- Послухай, Ланьє,- сказала Мері,- звідки ти взяв, що тебе посадили у воду, в якій уже хтось купався?

- Відповідай,- кивнув йому Дік.

- Бо вода була брудна.

- Невже ти не чув через стіну в своїй кімнаті, як ллється свіжа вода?

Ланьє не заперечував - вода, може, й лилася, але повторив, що у ванній вона була брудна. Трохи зляканий, він спробував зробити висновок:

- Тільки навряд чи вона лилася, бо...

Його відразу ж упіймали на слові:

- Бо що?

Він стояв, безпорадний у своєму халатику, викликаючи гостре співчуття в батьків і дедалі більше роздратування в Мері.

- Вода була брудна, бо в ній плавала мильна піна.

- Якщо ти не впевнений, то не кажи ніколи...- розпочала була Мері, але Ніколь перебила її:

- Облиште, Мері. Цілком очевидно, що мильна піна означає - у воді купалися. А батько велів йому прийти й сказати, якщо...

- Там не могло бути ніякої піни.

Ланьє подивився на батька, немов дорікаючи йому за зраду. Ніколь узяла його за плечі, обернула до дверей і лагідно сказала, що він може йти. Дік несподівано засміявся, і сміх розвіяв напруження. Мері він нагадав минуле, давню дружбу, і, раптом зрозумівши, яка відстань тепер роз’єднує їх, вона примирливо пробурмотіла:

- З дітьми воно завжди так буває.

В міру того, як минуле оживало в її уяві, вона все більше ніяковіла.

- Ви ж тільки не думайте їхати - Гусейн однаково мав відбути цю подорож. Зрештою, ви мої гості, а що ви наламали дров, то це ненавмисно...

Але Діка тільки ще більше роз’ярила її нещирість а надто вираз «наламали дров»; він почав збирати свої речі, сказавши тільки:

- Шкода, що так вийшло з тими жінками. Я хотів би перепросити у тієї, що заходила сюди.

- Якби ж ви слухали мене тоді, біля рояля!

- Ви стали страшенно нудною, Мері. Я слухав вас, доки мені не урвався терпець.

- Хіба так можна, Діку! - спробувала заспокоїти його Ніколь.

- Я можу тільки переадресувати йому цей комплімент,- ображено сказала Мері.- До побачення, Ніколь.- І вона вийшла з кімнати.

Після всього ні про які проводи не могло бути мови; якнайшвидший їхній від’їзд організував мажордом. Гусейнові та його сестрам Дік залишив коротенькі листи - офіційні слова подяки. Певна річ, вони не мали іншої ради, але цей вимушений від’їзд завдав прикрості їм усім, особливо Ланьє.

- А все-таки вода була брудна,- знову почав він, коли вони вже сиділи в поїзді.

- Годі, годі,- перепинив його батько.- Раджу тобі забути все те, а то я розлучуся з тобою. Хіба ти не знаєш, що у Франції вийшов новий закон, за яким батьки можуть розлучатися з дітьми?

Ланьє весело засміявся, і в родині Дайверів знову запанувала злагода... «Чи надовго?» - подумки запитав себе Дік.

Ніколь підійшла до вікна, щоб подивитися, хто свариться на веранді. Квітневе сонце рум’янило святобливе обличчя Огюстіни, їхньої куховарки, і вигравало синіми зайчиками на лезі великого різницького ножа, яким вона по-п’яному вимахувала. Огюстіна служила в них з лютого, відколи вони повернулися на віллу «Діана».

Піддашшя заслоняло від Ніколь Діка; вона бачила тільки його голову й затиснуту в руці масивну