Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Емілія

О пів на восьму ранку я вже тупцювала біля входу в поліцейську дільницю. Капітана ще не було. Тільки зараз, стоячи на прохолодній вулиці, мені на думку спала думка, що він може і не прийти вчасно, а то й не прийти взагалі. Я стиснула в кишені в руці його картку. Зв'язок тут то з'являвся, то зникав, імовірність, що я додзвонюся, дуже мала. Нервово переступаючи з однієї ноги на іншу, я дивилася на всі боки, сподіваючись побачити знайоме обличчя. Будь ласка, ви зобов'язані сьогодні прийти! Дістала телефон і з прикрістю запхнула його назад у кишеню. Зв'язку справді немає, а якщо я почну запитувати його адресу в поліцейських, мене потім можуть і не випустити. Годинник уже показував без п'ятнадцяти вісім. Стрілки невблаганно бігли вперед, так само, як і моє серцебиття. Я зобов'язана встигнути додому вчасно. Зобов'язана хоча б трохи затримати Андреса, інакше все, що ми задумали, провалиться. Цікаво, як там хлопці? Чи вийшло в них щось? Я не знала, але була впевнена, що вони зроблять усе можливе зі свого боку. Особливо Мігель!

Між перехожими промайнуло знайоме обличчя, і я навіть підстрибнула на місці, уважніше вдивляючись у людей. Так, так, це був він! Я бачила його всього кілька разів, але зараз упізнала б із мільйона. Поспішила підійти, бо час підтискав. Мені ще назад бігти потрібно.

- Здрастуйте, капітане Гарсіа! - затараторила я, зупинившись перед високим міцним чоловіком у штатному. - Пам'ятаєте мене? Я...

- Здрастуйте, сеньйорита, - перебив мене поліцейський. - Заспокойтеся, для початку. Звичайно я Вас пам'ятаю! На пам'ять ніколи не скаржився. У вас щось трапилося? - запитав він, з участю торкнувшись мого плеча.

- Ні. Так! Так, сталося!

- Вас хтось образив?

- Ні! Ви зобов'язані мене вислухати, тому що часу катастрофічно мало! - чоловік злегка примружився, а потім подивився на всі боки. - Ходімо до мого кабінету, там нам буде зручніше говорити.

- Добре! - погодилася я, і поквапилася вперед. Перша влетіла в приміщення, коли він відчинив його для мене і пройшов до столу.

- Отже. На що мало часу?

Я втягнула в легені якомога більше повітря... Ось вона. Межа, після якої вже нічого не змінити. Серце забилося в горлі від хвилювання, але назад шляху немає. Зібравшись із силами, сіла на стілець навпроти нього і випалила на одному диханні:

- Я знаю, де знаходиться склад із наркотиками і наркобароном Αлонсо. І знаю, що сьогодні ви можете його спіймати і посадити.

- Φедеріко Алонсо? - уточнив капітан, трохи напружившись.

- Я не знаю його імені. Тільки прізвище.

Капітан довго дивився на мене, шукаючи очима підступ у моїх емоціях. Я ж сиділа як на голках. Що він намагається вигледіти?

- Сеньйорито, Ви розумієте, про що зараз говорите?

- Звісно, розумію! - надто різко обурилася я. - А Ви розумієте? Я впевнена, Ви, як капітан поліції, зобов'язані саджати таких людей, як він!

- Ви абсолютно праві! Ба більше, у мене давно набралася інформація на Αлонсо, але немає прямих доказів його причетності.

- Так я вам про це і кажу. Сьогодні о десятій годині, тобто майже через дві години він буде на складі. І Ви зможете взяти його на гарячому. Навіть фабрикувати нічого не потрібно буде. Повірте, там наркотиків вистачить на сто років в'язниці.

- Α звідки Вам це відомо, сеньйорито? - схиливши голову на бік, поставив закономірне запитання.

- А хіба ви не для цього дали мені свою візитку? Щоб я була уважна до дрібниць, а в Ла Перлі цих дрібниць чимало. Після урагану багато хто скооперувався, ховатися особливо ніде, у людей он дахів у будинках немає. Вони говорять на вулиці, а я слухаю.

Схоже, він не особливо повірив. Встав, і, обійшовши стіл, підійшов до мене, склавши руки за спиною. Я теж встала.

- Ви знайомі з кимось, хто тісно пов'язаний з Алонсо?

- Ні! Я мало з ким познайомилася за період, проведений тут.

- Ви розумієте, що якщо обманюєте, або покриваєте когось, то можете потім сісти, як співучасниця?

- Послухайте, капітане! - розлютилася я. Нерви були на межі, у роті пересохло. Так, чорт забирай, я це розуміла, розуміла всі наслідки, але він зараз однозначно намагається згустити фарби, збивши мене з пантелику. - Якщо вам не потрібна інформація, і Алонсо, відповідно, я звернуся особисто до мера. Благо, її зараз легко знайти. Вона проводить на вулицях чимало часу, допомагаючи людям впоратися з наслідками урагану. І ось вона точно вже мене вислухає!

- Перестаньте глузувати, сеньйорита, і погрожувати! Я не сказав, що не вірю вам! Я всього лише намагаюся зрозуміти, яка вам від цього вигода. Просто так вирішили прийти і розповісти про почуте?

- Я законослухняна громадянка! - підняла підборіддя, на що чоловік тільки хмикнув.

Гладковиголене обличчя не було відразливим, а очі не несли загрози. Він створював враження справедливого і чесного правоохоронця. Ба більше, кілька днів тому, я й сама бачила, як він із жителями на рівних розгрібав завали. Напевно, саме в той момент, я інтуїтивно зрозуміла, що йому можна довіритися.

- Насправді, це дуже важлива інформація. Якщо ви говорите правду, то місту однозначно стане набагато легше дихати, коли Федеріко Алонсо сяде!

- Правду! - я навіть за піджак його схопила, але, схаменувшись, відпустила. - Будь ласка, повірте мені. О десятій годині він буде на складі. Рівно о десятій. І якщо ви поквапитеся, і все зробите правильно, то вже о пів на одинадцяту, він буде у Вас!

Капітан знову довго дивився на мене, я ж тільки поглядала на годинник за його спиною. Мені потрібно бігти. Андрес, ймовірно, вже давно прокинувся. Сеньйор Гарсіа простежив за моїм поглядом і теж глянув на годинник. Потім знову на мене і, нарешті, кивнув.

- Говоріть адресу.

- Я не знаю адреси. Але я вам поясню, як туди їхати. - Його погляд підозріло блиснув. Так, я знаю, що вся моя розповідь так і просякнута брехнею, але ж головне результат!

Якнайдетальніше я спробувала розповісти, як туди їхати, і де звертати. Не знаю, від чого я пам'ятала все так чітко, імовірно, в той момент, коли я дізналася, куди мені належить потрапити, мозок інтуїтивно записував усе на підкірку, розуміючи, що одного разу це може знадобитися. Трохи важко стало пояснювати з того моменту, коли я вже не бачила дороги, а сиділа під кріслом, але, на щастя, капітан і так зрозумів де це.