Читати книгу - "Шлюбна ніч, Каміла Дані"

Яромир

— Тату, і купи багато фруктів, бо мама зі своєю дієтою все з'їла, — просить син.

— Добре, постараюсь скоро приїхати, — перекладаю телефон до другого вуха і притримую плечем. Усмішка з'являється сама собою, я повертаюся в кріслі до вікна, щоб подивитися на вечірнє місто.

— Ок, до речі, сьогодні дівчатка були спокійними. Мама сказала, кольки пройшли, тож можеш спокійно працювати! — доповідає син. Адже він, поки мене немає, вдома за головного.

— Зрозумів, скоро побачимось, — тисну червону кнопку.

Сьогодні я нарешті закінчив процедуру, якою займався майже три роки. Тепер можна спокійно видихнути й не переживати, що один з інвесторів захоче відібрати корпорацію. Тепер їх лише два — я і моя дружина.

Так, вона — моя дружина! Яка три місяці тому подарувала мені ще два щастя. Соню та Альбіну. Сонька — на честь матері Єви, а Альбіна — моєї бабусі, яка не так давно пішла до діда в інший світ. Мені дуже їх не вистачає. Дідусь помер через пів року після тих неприємних подій, а бабуля не витримала втрати та пішла слідом всього через два місяці. Той період я погано пам'ятаю, мене та Аліну дуже підтримала Єва, а Тимур став найголовнішою відрадою.

Тепер все стало на свої місця. Все, як мало б бути з самого початку. Я багато думав над тим, що було б, якби я тоді, у парку, підійшов до Єви. І прийшов до висновку, що я б її не відпустив, але, як кажуть, після бою кулаками не махають. А ми пройшли те, що пройшли, і зараз у нас велика любляча сім'я.

Телефон знову починає дзвонити. Тяжко зітхаючи, повертаюся до столу і підіймаю слухавку робочого телефону.

— Так, — різко відповідаю, кинувши погляд на годинник. Уже п'ята вечора, а вони телефонують, нероби. Нічого самі зробити не можуть, а я, між іншим, хочу додому. Взяти на руки моїх дівчаток, вдихнути їхній чарівний аромат. Пограти в перегони з сином на комп'ютері й, звісно ж, насолодитися своєю Ягідкою, яка вже давно Шогіл.

— Привіт, коханий! — два слова — і серце вискакує з грудей. Єва вимовляє ці слова, немов муркає, і штани в цю хвилину стають вузькими в районі паху.

— Пані Шогіл, чим зобов'язаний? — відкидаюся на спинку крісла, показуючи телефону всі зуби.

— Телефонувала тобі на мобільний, а там зайнято, от вирішила зателефонувати на робочий. Сказати, щоб ти не затримувався, у мене для тебе дещо є, думаю, тобі сподобається. Перевір додаток, я тобі фотку надіслала! — каже спокусливим голосом. Чаклунка! Вона керує мною як хоче, навіть сама того не розуміючи.

Хапаю телефон, відкриваю додаток. Селфі моєї дружини в сексуальній мереживній білизні й надуті губки дають одразу свій ефект. Одразу стає спекотно, різко відтягую краватку і видихаю ротом. Стерво! Вона знущається, знає, що у мене роботи по горло, і кидає мені такі фотки.

— Ягідко! — виштовхую крізь зуби. — Ти вирішила мене вбити, чи затуманити мені розум?

— Ні-і, я вирішила тебе кохати, поки Тимур поїхав з Аліною на матч, а дівчатка сплять. Що скажеш? — ніжно промовляє дружина. Від почутих слів звір всередині мене б'є кулаками собі в груди, а тіло живе власним життям.

Кидаю телефон і хапаю піджак, затискаю мобільник у кулак з ключами від машини й, здається, за п'ять хвилин долітаю додому.

Забігаю у дім і на порозі вітальні завмираю, немов статуя. “Сексу не буде”, — проноситься думка, адже Єва вже годує доньок. Запізнився. Підходжу ближче і цілую спочатку своїх ангелів, а потім і дружину, не забувши помацати апетитну дупку.

— Привіт, люба, — обійнявши, вимовляю за міліметр від пухких губ. Вона прикушує нижню губу, а потім повільно облизує губи своїм солодким язичком. Дияволиця, вона мене підкорила. Ні, не я її — вона мене. І мені це подобається! Подобається, як вона любить наших дітей, як береже сімейне тепло, як старається. Як кохає мене і розпалює у мені вогонь! Вона — моя! Моя непокірна Ягідка віддала мені своє серце.

Ніколи не забуду, як вона сказала вперше “кохаю”. Я думав, що помру від щастя, у вухах дзвеніло, в очах все розпливалося. Це було навіть крутіше оргазму. Три дні я не міг працювати — дивився у папери та сміявся як ідіот.

— Привіт, багатодітний батько, якщо ти з'явився, то погодуй Соньку, Альбіна вже поїла! — простягає мені пляшечку з сумішшю. Вони у нас на штучному вигодовуванні, адже грудного молока не вистачало, і лікар порадив перейти на суміш.

Приймаю пляшечку і йду до моїх зірочок. Дивлюся і не можу намилуватися, все-таки я ювелір — одразу двох зробити на старості літ. Присідаю біля коляски й починаю годувати Соньку. Альбінка вже прикрила очі й дрімає. Дивлюся на своїх чад та усміхаюся. Ось це справжнє щастя — дивитися, як ростуть твої діти, мати люблячу дружину, а не зелені папірці, не статус і не безліч жінок. Сім'я, тільки вона здатна дати людині сенс життя, любов, прагнення і віру в те, що все буде добре!

— Яре, — шепоче Єва і махає рукою, щоб я підійшов. Тихесенько підіймаюся і крокую до дружини на кухню. Вона в домашньому халаті, волосся зібране у недбалу гульку, очі горять, на обличчі грає єхидна усмішка. Підходжу і накидаюся на солодкі губки, деру, кусаю, насолоджуючись п'янким нектаром мого еліксиру.

— Почекай, я двері причиню, ти ж знаєш, я не можу при дітях, мені здається, що вони дивляться, — пошепки випалює і швиденько причиняє двері. Застрибує не мене, обхопивши ногами талію, і вже сама починає мене пристрасно цілувати.