Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

У лісовій глушині, на закритій галявині, стояли в колі шість чоловік у червоних накидках. У центрі кам'яний вівтар для жертвоприношень. Чоловік на камені потихеньку приходив до тями.

Стоуни проводили обряд жертвопринесення Стародавньому богу.

Дружно опустивши голови, вони співали слова заклинання невідомою мовою. Червоні каптури приховували їхні обличчя.

Чоловік прийшов до тями, раптом зрозумів, що не може поворухнутися.

Роджер Стоун вийшов вперед. Сталь кинджала блиснула у світлі червоного місяця. Гучний крик пролунав по всьому периметру галявини і потонув у темряві лісу.

Земля навколо пішла тріщинами, з яких світило червоне свічення. Камінь сяяв червоним. Величезна кігтява лапа викинулася з-під землі і потягла за собою чоловіка. Його останні крики долинули звідкись із недр землі. Тріщини зникли і земна поверхня стала рівною.

Стоуни почали збиратися йти.

- Ти куди? – спитав Алекс у Нейтона, коли той попрямував у бік лісу, куди гавкав їхній собака.

- Дещо перевірю. Ти йди, я наздожену пізніше, - сказав він, дивлячись у темряву.

Нейтон зайшов у ліс і зупинився. Він сів навпочіпки. Тут очевидно хтось був. Зібравши до купи всю свою концентрацію, він відчув чужу присутність. Їх бачили... Але хто?

Помах рукою і перед ним спалахнули вогняні сліди. Три сліди доріжки. Виходить, їх було троє. Перший і другий слід явно від жіночих туфель. Нейтон заплющив очі і простягнув свою долоню до сліду: перший… другий…третій… Тонка шпилька…хм… У голові виник образ переляканої темношкірої дівчини – Наомі Прат. Широкий підбор. Ага. Нейтон криво посміхнувся. Образ досить знайомої дівчини сплив у свідомості – Ханна Тейлор. Хто б сумнівався. І останній слід від чоловічих кед. Можна було й не перевіряти. Нейт уже й так здогадався, кому він належить, але все ж таки простягнув до нього руку. Образ хлопця, теж дуже знайомого, виявився в голові. Він таки не помилився – Шон Джонсон. Ну так, звичайно. Куди ж без друга Ханни. Дорогий сусід. Чудово. Нейтон вирахував непроханих гостей.

Рішучим кроком хлопець пішов уздовж цих слідів. Потрібно знайти зацікавлених сміливців. Сліди приведуть його до них. З широкою усмішкою, присвистуючи, Нейтон вирушив у дорогу.

Сліди вивели його до шосе. Вогняні сліди від взуття зникли, вони обірвалися. Натомість продовжилися вогненними слідами від шин. Нейтон зареготав. Слід тягнувся у бік міста.

Полум'я оповило хлопця, і він перемістився прямо до компанії друзів. Вогонь завжди приводив його куди треба. Нейтон стояв за машиною, тоді як безтурботна трійця весело про щось говорила.

- Ханно! Потрібно поговорити. Відійдемо? - Нейтон підійшов прямо до них.

Я від несподіванки підстрибнула на місці, Наомі з переляканим виглядом - відступила на крок назад, і лише Шон продовжував незворушно сидіти на капоті. Але навіть на його обличчі зчитувався явний переляк, який він намагався ховати за настороженим виглядом.

- Ходімо! – вибагливо і сердито вимовив Нейтон, махнувши головою.

- Як ти тут опинився? - пролепетала я, дивлячись у налиті люттю очі хлопця.

– Телепортувався! - гаркнув, Нейт.

- Нікуди я з тобою не піду. Хочеш поговорити? Говори при моїх друзях. У нас немає таємниць один від одного! - якомога голосніше заявила я.

Нейтон залився нестримним сміхом. У тиші ночі його сміх пробирав до мотороху. Ми з друзями перезирнулися, і Наомі мимоволі зробила крок назад, а Шон зліз з капоту.

- Сядь, красунчику! І не сіпайся! Тобі ж гірше, якщо не послухаєшся! - гаркнув, Нейтон.

- Я не твій пішак і не підкоряюся твоїм наказам ... Стоун, - Шон говорив їдко, але тихо, а останнє слово так взагалі з ненавистю виплюнув.

Миттєво Нейтон опинився поруч з ним, а його пальці стискали горло Шона. Хлопець захрипів.

- Що ти робиш!? - заволала я і кинулась на Нейтона, кулаками молотячи його в спину. Він просто відмахнувся від моїх ударів, які йому навіть дискомфорту не завдали, і я відлетіла убік, впавши на спину.

- Ханно! - Наомі кинулася до мене.

- Що ти сказав? – страшно прошипів Нейтон. – Повтори?

Шон хрипів, не в силах видавити жодного слова. Коліна його підігнулися. Стало зрозуміло, що він починає втрачати свідомість. У цей момент Нейтон розтиснув сталеву смертоносну хватку і Шон повалився на асфальт, голосно кашляючи і ловлячи ротом блаженне рятівне повітря.

- А тепер ти, - констатував Нейтон, зробивши крок у напрямку моєї подруги. Дівчина так і завмерла біля мене, потім різко підірвалася і подалася назад. Нейтон наближався. Знущальна усмішка не сходила з його обличчя.

- Стій! Стоп! - я швидко піднялася з землі. – Хочеш поговорити – добре! Хочеш відійти – давай! Тільки облиш моїх друзів! Не чіпай їх!

Нейтон круто розвернувся і пішов подалі від машини, я нерішуче пішла за ним.

- Чого тобі? – я схрестила руки на грудях. Мене всю трясло і Нейтон це помітив.

- Ви були у лісі. Бачили нас. І не кажи, що це не так, – він теж схрестив руки на грудях. - Якого біса ви там забули?