Читати книгу - "Ерагон"

— Годі! — загарчала Сапфіра на свого господаря. — Ти що, з глузду з’їхав? Бачив би тебе зараз Бром…

Ерагон прекрасно розумів, що б сказав зараз Бром, тому його обличчя потроху почала заливати фарба. Але яке до цього діло драконові? Утім, він і не думав відпускати зворохоблених юнаків.

— Якщо не хочеш просидіти під моєю лапою цілу ніч, — озвалася Сапфіра, — маєш помиритися з Мертагом. Зрозумів?

— Ліпше просто мене відпусти, — скривився юнак.

— Ні, — пролунала тверда відповідь.

Ерагон насилу обернувся до приятеля, злизнувши з губи кров. Той, уникаючи його погляду, сказав, дивлячись кудись у небо:

— Ну що, вона збирається з нас злазити?

— Ні, доки не помиримось. Отож кажи, чого ти хочеш?

— Я вже пояснив, що не хочу їхати до варденів.

— Не хочеш чи не можеш? — перепитав Ерагон у напарника.

— А бодай тебе! — вилаявся той, намагаючись звільнитися від драконячої лапи. — Не хочу, розумієш? Вони вимагатимуть те, чого в мене нема!

— Хіба ти щось у них украв?

— Якби ж то! — гірко посміхнувся Мертаг.

— Тоді в чому справа? Ти вбив когось із них чи звабив їхню жінку?

— Ні, моя вина в тому, що я просто народився, — тихо відповів юнак, і Сапфіра нарешті звільнила обох друзів. Вони звелися й обтрусили з одягу пилюку.

— Здається, ти просто не хочеш відповідати на моє запитання, — сказав Ерагон, обмацуючи розбиту губу.

— Ну то й що? — знехотя мовив Мертаг. — Кажу ж тобі, вардени не зрадіють моїй появі, навіть якщо я принесу їм голову короля, а швидше за все закують у кайдани…

— Слухай, може, все-таки розкажеш? — м’яко попросив вершник. — Ну, про те, що сталося, га? Часом я сам буваю не в захваті від своїх учинків, тому навряд чи суворо тебе засуджуватиму.

— Ні, ти не розумієш… Ідеться зовсім про інше, — зітхнув приятель. — Сам я нічого не робив, просто мій батько…

Несподівано різкий Сапфірин свист урвав їхню розмову.

— Гляньте! — гукнув дракон.

Здалеку до друзів наближався загін воїнів. Курява стелилася слідом за ними, зброя виблискувала під останнім сонячним промінням, а тьмяно-червоний прапор майорів над колісницею.

— Імперія, — зневірено сказав Ерагон. — Вона знайшла нас…

— Так, — кивнув Мертаг. — Але це ургали, а не люди.

— Звідки ти знаєш?

— Поглянь на їхній прапор. Адже це символ їхнього ватажка. Безжальної потвори…

— Бачу, ти колись зустрічався з ним, — сказав Ерагон.

— Було таке, — скривився Мертаг. — Маю чудові шрами на згадку. Можливо, ці ургали прийшли й не по наші душі, але тепер, побачивши здобич, вони не відчепляться. Їхній ватажок не заспокоїться, доки не схопить дракона.

— Нам треба тікати! — вирішив Ерагон. — Якщо не хочеш до варденів, то давай хоч трішки проїдемо разом! Потім я відвезу до них Арію, а ти помандруєш собі далі. Ну то як?

— Треба подумати…

— Ніколи, друже, — відгукнувся Ерагон, ладнаючись у дорогу. — Якщо ми зараз розділимось, то ургали кинуться за тобою. А що ти робитимеш сам?

— Гаразд, — нарешті погодився Мертаг. — Але потім наші шляхи розійдуться.

Швидко зібравши речі, друзі скочили на коней і покинули табір. Сапфіра летіла над ними.

Можливо, ургалів було послано саме до варденів, тому треба якнайшвидше їх попередити — ця думка підганяла втікачів. Невдовзі переслідувачі залишились далеко позаду.

Поєдинок характерів

На ранок мандрівники вже значно випереджали ургалів, але яких зусиль їм це коштувало! Виснажені божевільними перегонами, вершники ледь трималися в сідлі, а їхні коні були вкрай зморені. Голодному драконові, який не полював уже кілька днів, теж був потрібен відпочинок. Відтак Ерагон вирішив відпустити Сапфіру на полювання, а сам, переклавши ельфійку на свого коня, побіг поруч зі скакуном. Під час бійки Мертаг устиг добряче його відлупцювати, та це були дрібниці порівняно з можливою зустріччю з ургалами.

Десь за годину повернулась задоволена Сапфіра, тож юнаки вирішили відпочити біля придорожнього ставка й напоїти коней. Виснажений Ерагон уже хотів був присісти на березі, як раптом почув підозрілий шурхіт. Мертаг із мечем напоготові стояв поруч, показуючи рукою на сусідній пагорб, де було видно вершника й загін воїнів.

— Може, це вардени? — тихо спитав Мертаг.

Ерагон непомітно напнув тятиву:

— Мені здавалося, що до них іще досить далеко. Хіба що це їхній патруль… У будь-якому разі слід ушиватися звідси.

— Не вийде, — похитав головою приятель. — Коні стомилися, і нас миттю наздоженуть. Краще поклич Сапфіру.

Ерагон так і зробив. Дракон відповів, що вже зовсім недалеко, а воїни продовжували незворушно спостерігати за прибульцями з вершини пагорба.

— Я можу налякати їх магією, — сказав Ерагон. — А там, дивись, з’явиться й Сапфіра… Може, хоч так нам пощастить уникнути сутички?

— Навряд чи, — зітхнув Мертаг. — Скоріше за все, доведеться вбити кількох, щоб решта зрозуміли, з ким мають справу.

Тим часом вершник показав рукою в напрямку прибульців, і воїни з галасом кинулися вперед. Розмахуючи бойовим молотом, ватажок посунув слідом за ними. Ерагон хотів був відкинути їх магічною силою, але чомусь передумав. А раптом вони не мають на думці нічого злого?

Коли друзів оточила юрба воїнів, набундючений ватажок, оглянувши чужинців, задоволено сказав:

— Гм, а ці куди кращі за тих покидьків, що трапляються нам останнім часом. Принаймні виглядають дужими! Хазяїн буде задоволений.

А от зброю, любі мої, доведеться опустити!

— Чого тобі треба? — спитав Ерагон. — Ми вільні мандрівники, і ти не маєш права нас зупиняти…

— Помиляєшся, юначе! — розреготався ватажок. — Тут я маю необмежені права, а ось раби на зразок тебе повинні мені підкорятися.

«Раби!» — подумки вигукнув Ерагон. Він згадав аукціон у Драс-Леоні й усе зрозумів. У юнаковій душі почав закипати гнів, і він глянув на цих людей з неприхованою відразою.

— Киньте мечі! — зловивши його погляд, суворо гаркнув чолов’яга.

Работорговці підійшли ближче, звужуючи коло. Ерагон уже хотів був вихопити зброю, аж раптом позаду пролунав здивований вигук:

— Торкенбранде, поглянь, та це ж ельфійка!

Один із воїнів стягнув з Арії ковдру й захоплено розглядав непритомну дівчину.

— Це ж уявіть, скільки вона коштуватиме! — тихо присвиснув хтось. — Мабуть, за неї можна взяти чималі грошики…

— Чималі?! — вигукнув здоровань Торкенбранд. — Та ж імперія відвалить за неї купу золота!

І торговців опанувала шалена радість. Вони ляскали одне одного по спині, пританцьовували. Утім, це тривало недовго, бо за якусь мить згори на них упав розлючений дракон. Скориставшись із паніки, друзі розштовхали найближчих воїнів, вирвались із оточення й